Про військове мистецтво

Всі знають, як гинули німці під Равенною. Причина була та сама: іспанці підійшли до німецької піхоті на відстань меча і знищили б її всю, якби німців не врятувала французька кіннота; проте іспанці, зімкнувши ряди, могли безпечно відступити. Тому я вважаю, що хороша піхота не тільки має витримати напад кінноти, але їй нема чого боятися і ворожої піхоти. Все це, як я не раз вже говорив, залежить від озброєння і від узгодження.

КОЗІМО. Скажіть все ж, як би ви її озброїли?

ФАБРІЦІО. Я взяв би почасти римську, почасти німецьку зброю і озброїв би половину піхоти за римським, а другу – за німецьким зразком. Якби з 6000 піхотинців у мене було 3000 з римськими щитами, 2000 пікінерів і 1000 фузилерів, цього було б достатньо. Я помістив би пікінерів або в голові батальйону, або з того боку, звідки загрожував б напад кінноти; солдати зі щитами і мечами стояли б позаду, щоб в потрібну хвилину підтримати списоносців і вирішити результат бою, як я покажу це далі. Думаю, що піхота, побудована таким чином, буде сильнішою за будь-яку іншу.

КОЗІМО. Тепер нам ясно все, що стосується піхоти, але щодо кінноти нам хотілося б знати, якому озброєнню для неї ви віддаєте перевагу, давньому чи сучасному?

ФАБРІЦІО. Думаю, що завдяки сідлу з лукою і стременами, яких раніше не знали, вершник в наш час міцніше сидить на коні, ніж у давнину. Його озброєння, по-моєму, теж краще, тож витримати натиск сучасного ескадрону, що обрушується на супротивника всією вагою, важче, ніж було зупинити античну кінноту.

При всьому тому я вважаю, що не слід надавати кінним військам більшого значення, ніж це було в давнину, тому що, як я вже говорив вам, вони в наш час дуже часто бували ганебно розбиті піхотою і завжди будуть розбиті, коли зустрінуться з піхотою, озброєної і побудованої за зразком, про який я вам розповідав.

Вірменський цар Тигран виставив проти римського війська під начальством Лукулла 150 000 кінноти, причому більшість так званих катафрактів були озброєні типу наших жандармів; у римлян же при 25 000 піхоти не було навіть 6000 вершників, тож Тигран, побачивши вороже військо, сказав: «Для посольства тут все-таки забагато вершників». Однак, коли справа дійшла до бою, Тигран був розбитий, а історик битви громить цих катафрактів, підкреслюючи їх повну безчинність, тому що забрала, суцільно закривали обличчя, не дозволяли їм бачити ворога і наносити йому удар, а тяжкість зброї не давала вершнику, який впав, можливості встати і пустити в справу свою силу.

Тому я вважаю, що народи і царі, які віддають перевагу кінноті перед піхотою, завжди будуть слабкими і приреченими, як ми це бачили в Італії наших днів, яку іноземці могли розграбувати, розорити і спустошити тільки тому, що вона нехтувала пішою міліцією, і вся її військова сила складалася з кінноти.

Кіннота, звичайно, потрібна, але все ж це не перша, а друга основа війська; вона необхідна і надзвичайно корисна для розвідки, набігів і спустошення ворожої країни, для раптової тривоги і нападу на противника (який через це повинен завжди бути в стані бойової готовності) і для перерви підвезення припасів. Коли ж справа доходить до рішучого польового бою, тобто до самої суті війни і цілі, заради якої взагалі створюються війська, кіннота годиться більше для переслідування розбитого противника, ніж для інших справ, і за своєю силою, звичайно, далеко відстає від піхоти.

КОЗІМО. У мене все ж подвійне здивування: по-перше, я знаю, що парфяни під час війни діяли тільки кіннотою, і це не завадило їм розділити мир з римлянами; по-друге, я прошу вас пояснити мені, яким чином піхота може підтримати кавалерію і звідки береться сила однієї і слабкість іншої.

ФАБРІЦІО. Я вам вже казав чи хотів сказати, що наша бесіда про військові справи обмежена кордонами Європи. Тому я не зобов’язаний брати до уваги, що прищепилося в Азії. Все ж можу вам сказати, що бойовий стрій парфян був абсолютно протилежним римському; вони завжди билися на конях і в бою кидалися на противника врозтіч. Такий спосіб бою різноманітний і цілком випадковий.

Римляни, можна сказати, билися майже суцільно пішими і зімкнутим строєм. Обидва війська брали гору поперемінно, залежно від просторості або тісноти поля бою. В останньому випадку перемагали римляни, в першому – парфяни, яким вдавалося з таким військом багато зробити, беручи до уваги, що захищається місцевість, тобто нескінченні рівнини, що лежать за тисячі миль від берега моря і пересічені річками, віддаленими одна від одної на відстані двох або трьох переходів. Міст в цій країні мало, населення рідке. Таким чином, римське військо, яке було важко озброєним і повільно наступало похідним порядком, могло просуватися вперед тільки з великим ризиком, тому що противником його була легка і швидка кіннота, яка сьогодні з’являлася в одному місці, а завтра виявлялася вже в іншому, на відстані п’ятдесяти миль. Це і допомогло парфянам, обходячись за допомогою однієї тільки кавалерії, знищити військо Марка Красса і ледь не погубити Марка Антонія.

Однак я вже сказав вам, що буду говорити зараз тільки про війська Європи; тому я обмежуся порівнянням установ греків і римлян із сучасними німецькими.

Повернемося тепер до іншого вашого запитання: про те, який лад або які природні причини створюють перевагу піхоти над кавалерією. Скажу вам, перш за все, що кіннота не може діяти в будь-якому місці, подібно піхоті. Коли потрібно міняти лад, вона відстає, тому що якщо при наступі необхідно раптом змінити напрямок, повернутися кругом, раптово рушити вперед після зупинки або настільки ж раптово зупинитися, то, звичайно, кінні не можуть виконати це з такою ж точністю, як піхотинці.

Якщо кіннота розладнана натиском ворога, то навіть при невдачі нападу в ній важко відновити порядок; з піхотою це буває вкрай рідко. Крім того, часто буває, що хороброму вершнику попадається полохливий кінь, а боягуз сидить на гарячому коні, – це порушує єдність строю і призводить до безладу. Немає нічого дивного в тому, що невеликий загін піхоти може витримати будь-кінний наліт: кінь – істота розумна, вона відчуває небезпеку і неохоче на неї йде.

Якщо ви порівняєте сили, які спрямовують коня вперед і утримують його на місці, то побачите, що стримуюча сила, безсумнівно, набагато більша, тому що вперед його штовхає шпора, а зупиняють – спис і меч. Досвід давнини і наших днів показує однаково, що навіть жменя згуртованої піхоти може відчувати себе спокійно, оскільки для кінноти вона непроникна. Не посилайтеся на стрімкість руху, який нібито так гарячить коня, що він готовий змести будь-який опір і менше боїться піки, ніж шпори. На це я відповім наступне: як тільки кінь помічає, що йому треба бігти прямо на виставлені проти нього вістря пік, він уповільнює хід, а як тільки відчує себе пораненим, або зупиняється зовсім, або, добігши до списів, повертає від них вправо або вліво.

Якщо ви хочете в цьому переконатися, пустіть кінь бігти на стіну, і ви побачите, що дуже мало знайдеться таких коней, які, підкоряючись вершникові, прямо ударяться об цю стіну. Коли Цезарю довелося битися в Галлії з гельветами, він спішився сам, велів спішити всю кінноту і відвести всіх коней назад, вважаючи їх придатними більше для втечі, ніж для бою.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.