Все-всі-вся. Анекдоти про маленьких і великих…

– Ні. Я буду барабанити тільки коли ти спиш.

– Мій п'ятирічний син вимагає у мене, щоб я подарувала йому на день народження брата-близнюка, у якого тато – кондитер!

О третій годині ночі у квартирі учительки лунає телефонний дзвінок:

– Алло! Маріє Іванівно! Пробачте, будь ласка, я вас не розбудив?

– Розбудив!

– Ой, вибачте!

– Що ти хотів?

– Та вже… Пробачте… У вас зараз настрій не дуже… По голосу чую… Я краще завтра раненько передзвоню…

В цирку фокусник виводить на арену хлопчика:

– А тепер, хлопчику, скажи дядям і тьотям, щоб вони не подумали, що я обманщик, що ти бачиш мене вперше в житті. Правда?

– Правда, тату…

– Петренко, розкажи англійською мовою про свій режим дня.

– Я встаю о сьомій і роблю зарядку. Снідаю, збираю портфель і йду до школи.

– Все правильно. Але ти забув одягнутися!

– Сидоренко, яку роль у житті людини грає череп?

– Велику.

– А точніше?

– Він думає.

– Діти, ви повинні дуже добре вивчити творчість Тараса Шевченка. Він обов'язково буде на екзамені!

– Маріє Іванівно, невже він сам прийде?!

Іваненко збирається написати твір на тему «Моя сім'я». Підходить до бабусі:

– Ти як на світ з'явилася?

– Мене лелека приніс.

– А мама звідки взялася?

– Її в капусті знайшли.

– А я?

– Тебе в магазині купили.

Хлопчик пише: «Ось вже три покоління, як у нашій сім'ї немає нормальної народжуваності…»

Дружина поїхала до батьків, батько сам вранці розбудив і одягнув доньку. Якось нагодував і веде в дитсадок. В одному не взяли, в іншому відмовили, підходять до третього. Дівчинка:

– Тату, через твої дитсадки я вже перший урок пропустила!

– Тату! Ходімо з тобою гуляти!

– Ні, не підемо. Там дощик на вулиці йде маленький такий, противний…

– Як я?

– Бабусю, пограйся з нами у ведмедів із зоопарку!

– А що треба робити?

– Кидати ведмедям цукерки і печиво.

– Мамо, сьогодні в школі я не дав зіграти з учителем злий жарт!

– Молодець! А як ти це зробив?

– Коли я побачив, що учитель має сісти на кнопку, я швиденько відсунув стілець!

Маленька дівчинка закінчує вечірню молитву:

– І ще, Боженько, пошли хоч якийсь одяг тим бідним дівчатам з журналів, які дивиться мій татко!

– Обережно! – кричить мама. – Ти розіб'єш мою улюблену чашку!

– У тебе, мамочко, – відповідає дочка, – яку чашку не розбий, вона відразу ж стає улюбленою!

Хлопчика попереджають батьки перед поїздкою на природу:

– У лісі далеко від машини не відходь, загубишся!

– Але ж як ви зрадієте, коли я знайдусь!

Тато читає синові казку «Про рибака і рибку». Коли доходить до місця, де стара вчетверте посилає старого до рибки, хлопчик нервово каже:

– От уже дійсно, «дурачина і простофіля»! Взяв би і попросив у рибки нову бабу!

Малий радиться із молодшою сестричкою:

– Тобі не здається, що у нашого тата не все в порядку з головою?

– Чому?

– Ну ти сама подумай: то він чарівника з себе корчить, то казкаря, а то Дідом Морозом прикидається!

Син запитує у мами:

– А це правда, що я вночі народився?

– Правда.

– Я тебе не розбудив?

Донька:

– Мамо, звідки беруться діти?

– Доню, це довга історія, іншим часом розкажу…

– Ну, мамочко, ну хоч би початок історії…

Хлопчик відкриває холодильник і бачить всередині приклеєну фотографію з «Плейбоя».

– Мамо, – запитує, – а навіщо в холодильнику ця картина?

– Це, синку, для того, щоб я не переїдала. Відкриваю дверцята холодильника, бачу це фото і кажу собі, що не повинна об'їдатися, якщо хочу мати фігуру, як у неї.

– І як, допомагає?

– Мені – так, а татко твій поправився на 7 кілограмів.

Батько:

– З тих пір, як ми почали давати нашому синові гроші за гарні оцінки, він кожного дня і приносить гарні оцінки. Цікаво, як це у нього виходить?

Мати:

– Я думаю, що син ділиться з учителем.

Маленький хлопчик виходить з кухні зі сльозами на очах.

– Що сталося? – запитує тато.

– У мене тільки-но був скандал із твоєю дружиною!

В ресторані обідають тато й мама і з ними двоє дітей. Після обіду тато просить офіціанта принести рахунок.

– Вибачте, – каже хлопчик, – а можна забрати залишки їжі для нашого песика?

Офіціант:

– Звичайно, зараз я вам загорну…

– Ура! – кричать діти. – Нам куплять песика!

– Тату, ти тільки не хвилюйся!

– Добре, синку, ти тільки не ображайся!

Приходить Іванко зі школи додому:

– Татку, ти, мабуть, сподобався нашій учительці.

– Чому?

– Вона знову хоче тебе бачити.

Оленка (4 роки):

– Мамо, а який у тебе термін придатності?

– Мамо, ходи швиденько до сараю, я не втримав драбину!

– От дізнається тато, він тебе покарає!

– Тато вже знає, він висить на даху сараю!

У дитсадку вихователька:

– Діти, назвіть домашнього чотириногого друга. Хто? Сашко, кажи.

– Ліжко!

Маленький хлопчик ходить навколо батьків: – Якщо хочете, щоб я тут не створював натовп, купіть мені велосипед.

Оголошення.

«Батько за викликом. Суворий, уважний чоловік прийде до директора школи і вислухає скаргу на клієнта».

– Мамо, усі в школі кажуть, що я брехун!

– Сашко, ти ж навіть до школи не ходиш!

– Вовцю! Будеш добре вчитися, ми тобі купимо велосипед, а погано – піаніно!

Тато купив доні відеокасету з мультиком «Красуня і чудовисько», а увечері просить розказати про що мультфільм. Доня:

– Ну, там чудовисько каже: «У-у-у!», а красуня кричить: «А-а-а!..»

– Ні, доню, розкажи детальніше, від самого початку!

Доня насупилася, зітхає:

– Уолт Дісней представляє…

В автобусі ідуть батько з маленьким сином. В руках у хлопчика апельсин.

– Тату, а можна я прямо тут апельсин їстиму?

– Можна.

– А шкуринки знову під сидіння кидати чи додому для самогонки заберемо?

Наталочка (4 роки):

– Ми з татом вчора до ресторану ходили. Чого там тільки не було – ікра, омари, устриці, шашлик з лосося… Я так об'їлася, ледь-ледь не лопнула!

Оля (5 років):

– А чому «ледь-ледь»? Що, у тата грошей не вистачило?

Сашко вже тиждень просить тата, щоб той повів його в зоопарк. Тато увесь час розказує, що він зайнятий. Вже дружина йому каже:

– Ну коли звільнишся? Синові ж задали твір про тварин!

Довелося йти. Через деякий час учителька запитує Сашка:

– Я не зрозуміла одне речення у твоїй роботі: «Мій тато був дуже радий, коли в зоопарку першим прийшов кінь, на якого він поставив ЗО до одного»?

– Дмитрику, ти кого більше любиш, тата чи маму?

– Дядю!

– Чому?!

– Одного разу я не послухався тата, він узяв і прив'язав мене на самому палючому сонці, а дядя прийшов і прив'язав мене в холодку!

– А у мене мами немає… Вона зранку пішла в магазин і до цих пір не повернулася…

– Що ти плетеш? Вона у тебе в магазині продавцем працює!

На уроці виробничого навчання:

– Це у тебе що?

– Шпаківня.

– Так вона ж без дірки! Як туди шпак попаде?

– А він вже там!

– Дідусю, а правда, що на зло треба відповідати добром?

– Так, дитино.

– Тоді дай мені грошей на морозиво, бо я розбив твої окуляри.

Мама:

– Ну що ти тягнешся рукою через увесь стіл? У тебе що, язика немає?

– Є. Але рукою я дістаю далі.

Учитель музики:

– Олександре! Якщо ти будеш себе так погано поводити, я скажу твоїм батькам, що у тебе є талант!

Вован:

– Маріє Іванівно, ви думаєте, що Ломоносов народився таким розумним? Це він, поки до Москви за обозом ішов, наслухався по дорозі…

– Тату, тату, а можна мені ще «Ростішку»?

– Щоб вирости, синку?

– Ні, тату, щоб з голоду не померти!

Мишко переказує казку про Івана-царевича.

– Заходить Іван-царевич в печеру, а там красна дівиця в кришталевій домовині лежить, а на домовині напис: «Висмикни шнур! Видави скло!»

– Їж, синку, хліб.

– Я його не люблю.

– Їж! Виростеш, великим, сильним!

– А навіщо?

– Щоб заробляти на хліб!

– Але ж я його не люблю!

День народження Буратіно відсвяткували класно! З березовим соком і матрьошками…

– Тату, а чому ти так високо цукерки на ялинку причепив?

– А це щоб ти їх до Нового року не з'їв!

– А що мені, тату, тепер серпантин жувати?

– Одного разу, коли я був маленьким, ми з бабусею зайшли до літнього кафе під відкритим небом, щоб пообідати. Почалася злива. Мені знадобилося три години, щоб доїсти суп.

31 грудня. Багатодітна сім'я, у якої купа фінансових проблем та боргів, готується до зустрічі Нового року. Діти щось чіпляють на ялинку, мати на кухні. Батько знімає зі стіни рушницю, виходить у двір, стріляє в повітря, повертається і голосно каже:

– Діти, я щойно випадково вцілив у Діда Мороза! Подарунків не буде!

Дитячий садок на прогулянці в лісі. Вихователька:

– Діти, якщо їмо ягоди, то зриваємо по дві: одну їжте, а другу для судмедекспертизи…

В магазині тато і син. Син:

– Тату, а скільки мені соку купувати?

– Звідки я знаю? Ти ж його п'єш. Я ж тебе не запитую, скільки мені брати горілки…

Маленький хлопчик приходить додому з дитячого садка увесь подряпаний. Тато:

– Синку, що сталося?

– Ми хоровод водили у садку… Діток мало, похворіли, а ялинка велика…

Сім'я проходить митницю в аеропорту.

На митника з цікавістю дивиться маленька доня. Раптом вона кричить:

– Тепліше, тепліше!

– Хлопчику, як тебе звати?

– А ви слова римуєте?

– Ні.

– Тоді – Антон.

– Тату, а що таке «подвійні стандарти»?

– Це просто, синку. Ти, наприклад, вважаєш, що дорослі – осли. А вони вважають навпаки.

Вихователі у дитячому садку забули в пісочниці двох молдавських дітей. До вечора вони збудували дачу, лазню і басейн.

Мама з сином приходять з прогулянки. В руках у сина велике гроно повітряних кульок. Тато:

– Навіщо ви стільки кульок накупили? Гроші не економите!

Син:

– Тату, мені кульки давали безкоштовно! По одному за кожну мамину покупку!

Василько:

– Як тільки я побачив літак, я зрозумів, що це моє. Але тоді у мене була всього лише рогатка.

– Тату, чому ти замість підпису у моєму щоденнику ставиш хрестики?

– Щоб твій учитель не подумав, що у такої інтелігентної людини може бути такий тупий син!

– Мій батько каже, що завжди приємніше дати, аніж отримати.

– Він у тебе священик?

– Ні, боксер.

– Сину, я ж заборонив тобі сьогодні купатися!

– Я не купався, я ненавмисно упав у річку.

– Прямо у нових штанах?

– Ні. Штани я спочатку зняв.

– Доню, твоя зачіска нагадує мені віник!

– А що таке віник, мамо?

Батько маленькому сину:

– Скільки разів я тобі казатиму, що не можна гратися із сірниками?!

– Я не грався. Мені просто треба було запалити сигарету.

– Синку, не ходи кожного вечора на дискотеку, оглухнеш!

– Дякую, мамо, я вже повечеряв.

– Мамо, наша вихователька ніколи не бачила корову!

– Чому ти так думаєш? Не може бути.

– Може, може! Я намалював корову, показую їй, а вона запитує: що це таке?

– Миколо, скільки років тривала тридцятилітня війна?

– Не пам'ятаю.

– Тоді скажи, скільки років одинадцятилітньому хлопчикові?

– Одинадцять.

– Добре. Тоді скільки ж все-таки тривала тридцятилітня війна?

– Одинадцять років?

– Василю, чому лелеки відлітають на зиму в теплі краї?

– Тому, що там люди теж хочуть мати дітей.

Ідуть син і батько повз школу.

– Синку, ти в цій школі навчаєшся?

– Так.

– 20 років тому я теж у цій школі вчився.

– Тепер я розумію, що мав на увазі наш директор, коли казав, що такого ідіота, як я, він 20 років не бачив.

Сашко прийшов додому в сльозах і заявив, що учитель постійно до нього прискіпується. Батько наступного дня приходить до школи з претензіями до вчителя.

Учитель послухав-послухав та при ньому й запитує Сашка:

– Скажи, скільки буде два плюс два?

Сашко до батька:

– Ось бачиш, він знову за своє!

Чоловік приходить додому з великою коробкою цукерок і каже трьом своїм маленьким дітям:

– Хто завжди слухає маму, хто ніколи з нею не сперечається, хто завжди виконує все те, що вона попросить, тому дістануться ці цукерки. Як ви вважаєте, кому?

Діти хором:

– Тобі, тату!

– Мамо, а чому цукерка називається «Яблучко»?

– Тому що в неї додають трохи яблучка…

– А що тоді додають в цукерку «Киць-киць»?

– Діти, вам було задано додому твір на тему «Моя улюблена передача». Скажи, Василю, ти сам писав чи тобі тато допомагав?

– Тато допомагав.

– Скажи татові, що передачі можна не тільки одержувати, а ще й дивитися.

Учителька:

– Сашко, чому у тебе в диктанті такі ж самі помилки, як у твоєї сусідки по парті?

– Так у нас же одна учителька!

– Петре, чому ти не виходиш надвір погратися?

– Не можу, у мене дуже суворий тато! Коли він робить моє домашнє завдання, я маю знаходитися біля нього!

– Іване, – повчає мати сина, – ти завжди при розмові слідкуй за собою і пильнуй мови.

– А що я не так сказав?

– Сьогодні ти дядька Василя назвав «дураком», а українською мовою треба було сказати «дурень».

– Тату, а чому це кіно не можна дітям дивитися?

– Не заважай, сиди тихо – зараз сам про все дізнаєшся.

Листоноша приносить листа і дзвонить у двері. Відкриває хлопчик років семи, попихкує гаванською сигарою. За ним, під ялинкою, видніється почата пляшка горілки. Листоноша із здивуванням:

– Е-е-е… батьки вдома?

Хлопчик збиває попіл із сигари на килим:

– А сам ти як думаєш?

Мама годує Мишка обідом. Мишко запитує:

– А чому у тата так мало волосся?

– Тому що він багато думає.

– А чому у тебе так багато?

– Замовчи і їж!

Мама запитує у сина:

– Де ти так довго пропадав?

– Ми з Павлом гралися у листонош. Сьогодні усі жителі села отримали листи!

– А де ж ви взяли стільки листів?

– У тебе в тумбочці.

Тато одружився вдруге. Запитує маленького Сашка:

– Подобається тобі твоя нова мама?

– Тату, мені здається, тебе обманули, – задумливо каже Сашко, – не така вже вона й нова.

Мама навчає дворічного Миколку рахувати:

– Сину, ось три олівці. Рахуємо: один, два, три. А тепер ти полічи.

Миколка повторює за мамою:

– Один, два, три.

– А тепер тато заховає один олівець. Полічи, скільки олівців залишилось.

– Один, два, три.

– Ну де ж ти бачиш третій олівець. Залишилось усього два.

– А у тата!

– Мій син великий фантазер! Учора він запевняв мене, що вчителька залишила його у класі до другої години ночі!

– Сашко, яка тварина дає нам м’ясо і сало?

– М’ясник.

Телефонний дзвінок. У трубці:

– Алло!

– Це хто?

– Це я, Маша.

– Машуню, а чому пошепки.

– А я граюся в хованку.

– Ну, добре. Поклич тата.

– Не можу, він зайнятий.

– Тоді маму.

– Вона теж.

– А ще дорослі є?

– Ага, міліціонери.

– Поклич.

– Вони теж зайняті.

– Та що ж вони всі роблять?

– Мене шукають.

Сашко:

– У кожного з батьків є свої плюси і мінуси, між іншим, як і у кожного джерела живлення.

– Вовчику, згадай найкращий рік свого життя.

– Це коли я вчився у першому класі!

– А два найкращих роки?

– Це коли я знову вчився у першому класі!

– Петре, де можна знайти твого батька?

– У свинарнику. Ви його відразу впізнаєте на ньому бриль!

– Тату, тату, я сокиру знайшов!

– Неси сюди!

– Та вона пощерблена і без топорища…

– Тоді поклади назад, негарно брати чужі речі!

– Сашко, сідай і розкажи нам, як ти вчишся.

– Я не можу сісти. Я тільки-но розказав татові…

– Мамо, я сьогодні в автобусі місцем жінці поступилася, а вона не сіла.

– Ну, а ти що?

– Знову до татка на коліна залізла.

Учитель біології:

– Павле, не крутися і не кривляйся, а краще дивись на мене, бо так і не дізнаєшся про поведінку мавп.

– Це не ваш син закопує в пісок мою сукню?

– Ні. Мій набирає воду вашим капелюшком.

– Сергійку, візьми срібну ложечку і розмішуй нею цукор. Срібло вбиває мікроби.

– А чому це я маю пити чай з дохлими мікробами?

Вовчик змучив маму запитаннями. Мама:

– Чуєш, синочку, якщо ти будеш таким поганим і неслухняним хлопчиком, я захворію, прийде лікар, я помру, мене повезуть на цвинтар на великому чорному авто. Буде грати сумна музика…

– Мамо, а мені можна буде сісти поруч з водієм?

У дитячому садку діти малюють. Вихователька підходить до дівчинки, яка захоплено щось малює:

– Що ти малюєш?

– Бога.

– Але ж ніхто не знає, як він виглядає!

– Зараз дізнаються! – упевнено заявляє мала, розмазуючи по аркушу акварельні фарби.

Сашко приходить із школи близько десятої.

Бабуся:

– Чому так рано?

– Вигнали з уроку.

– За що?

– Та, сусід по парті на уроці закурив.

– А тебе чому вигнали?

– А я йому дав прикурити.

Іванко стоїть на вулиці, курить. Повз нього проходить жінка і запитує:

– Хлопчику, а твій тато знає, що ти куриш?

– Тіточко, а ваш чоловік знає, що ви чіпляєтесь до незнайомих мужчин?

Помирає батько, кличе до себе трьох синів і каже їм:

– Принесіть віник, розв'яжіть і зламайте кожен прутик окремо.

Сини так і зробили.

– От бачите, – каже батько. – А тепер принесіть ще один віник і спробуйте зламати його цілим.

Сини принесли віник, взялись разом і зламали. Батько:

– От невдача! А я ж таку мудру річ хотів наостанок вам розказати!

Директор великого заводу звертається до свого заступника:

– Вітаю вас, ви досягай значних успіхів! Всього рік тому ви прийшли до нас простим роботягою. Через два місяці стали бригадиром. Через місяць – табельником. Потім змінним майстром, інженером. Через півроку ви були вже заступником начальника цеху, через дев'ять місяців – начальником цеху! А тепер – ви мій перший заступник! Як вам це вдалося?

– Дякую, тату!

– Ось так, мій любий… Я тобі розповів про те, як воював твій дідусь на Другому Українському фронті!

– Незрозуміло тільки…

– Що?!

– Що робили усі інші солдати Другого Українського?…

Школярі України здали цього року державі понад 50 тонн металолому. Нині з нього дістають танкістів, комбайнерів, трактористів і машиністів локомотивів.

Цікавий похід місцями бойової слави провели цього літа школярі Сумщини. Підірвані мости зараз відновлюються.

– Тьотю, з'їжте цукерку.

– Дякую, любий.

– Смачно?

– Еге ж!

– Дивно… Чому тоді мій пудель її випльовує?…

– Петрику, ким ти хотів бути, коли виростеш?

– Генералом.

– Але ж тебе можуть убити на війні.

– Хто?

– Ворог.

– Тоді я краще стану ворогом!

Деякі хлопці у нашому літньому таборі відпочинку просяться додому. А я буду терпіти – мені тут подобається!

– Мамо, мені в школі усі кажуть, що я дуже неуважний. Це правда?

– Хлопчику, твоя мама живе у будинку навпроти…

У дитячому садку:

– Мій тато – бізнесмен, тістечками торгує. У мене цих тістечок – за рік не з'їси!

– А мій тато теж бізнесмен, шоколадками торгує. У мене того шоколаду – на сто років!

– І моя мама – бізнесмен. У мене цих тістечок, цих шоколадок, цих тат!!!

Учителька:

– Володимире, що значить фраза Гоголя «Редкая птица долетит до середини Днепра»?

– Те, що Гоголь добре знався на птахах. Нормальним птахам на середині Дніпра робити абсолютно нічого!

– Знаєте, а мене в дитинстві ставили на табурет і примушували читати віршик. Якщо віршик подобався – давали цукерку, не подобався – табурет вибивали…

На уроці зоології Марія Іванівна запитує:

– Діти, що ми отримуємо від курки?

– М'ясо!

– Добре! А що ти, Петрику, скажеш?

– Яйця!

– Добре! А ще що?

Клас мовчить. Учителька:

– Вовчику, а ти що скажеш?

– Не знаю.

– На чому ти спиш?

– На лавці.

– А під голову що кладеш?

– Валянок.

– А тато твій на чому спить?

– На підлозі.

– А під головою у нього що?

– Другий валянок.

– А дідусь на чому спить?

– На печі.

– А під головою у нього що?

– Подушка!

– А що буде, якщо подушку розріжемо?

– Що буде, що буде… По шиї від діда буде!

– Синку, ми економимо. Хочемо купити «Жигулі». Тато он курити кинув. Що ти можеш зробити?

– Я можу кинути школу…

– Тату, а яблука зелені?

– Так.

– А у них ніжки є?

– Немає.

– А вони не стрибають?

– Ні.

– А-а… Значить, я знову жабу з’їв!

Фрази типу: «А тепер я покажу вам наш сімейний альбом!» або «Подивіться, як навчається наш син!» значно економлять продукти і випивку.

– Моєму синові сім років, а він вже грає на флейті.

– Моєму – п'ять, а він вже грає на скрипці!

– А мій у три роки грає на роялі!

– А як у нього це виходить?

– Прекрасно! Правда, інколи, коли захопиться, то падає на підлогу разом з іграшками.

Учитель:

– Назви два займенники:

– Хто, я?

– Сідай, відмінно!

Учитель:

– Петрику, до скількох ти умієш рахувати?

– Один, два, три, чотири, п'ять, шість, сім, вісім, дев'ять, десять, валет, дама…

Учитель:

– Твоє прізвище Глібов?

– Так.

– Це славнозвісне прізвище! Ти знаєш, хто такий Глібов?

– Мій тато.

Учитель:

– Ти приходиш до школи з брудними руками!

– У мене інших немає!

Учитель:

– Хто назве п'ять африканських тварин?

Петрик:

– Чотири жирафи і слон.

– Татку, а що таке літр?

– Ну, синку… Це… метр! Тільки в рідкому стані.

Дівчинка сидить у пісочниці, про щось серйозно думає і ручкою водить: «Не Оля, не Катя, не Віта…». Голос із вікна будинку:

– Танюшо, ходи додому!

– О! Точно, Таня!

Вихователька:

– Петрику, що з тобою? Ти такий блідий, часом не захворів?

– Ні, це мене сьогодні мама умила…

Олімпіада в одинадцятому класі сільської школи:

1-й приз – 50 доларів.

2-й приз – 20 доларів.

3-й приз – студентський грант на навчання в Кембріджі.

– Швидко! Руки за голову! Ноги на ширину плечей!

– Це пограбування?

– Ні, це урок фізкультури!

– Діти, що значить: «Я люблю, ти любиш, він любить?» – запитує вчителька.

– Я думаю, – відповідає Сашко, – це така ситуація, за якої одного точно поб'ють.

– Богданчику, хто такий Чапаєв?

– Негр!

– Чому?!

– Бо він з білими воював.

– Мамо, сьогодні директор школи запитав, чи є у мене брати-сестри.

– Ти сказав, що ти одна дитина в сім'ї?

– Сказав.

– Ну?

– Він сказав: «Слава Богу!»

– Сашко, хто такий Еней?

– Не знаю.

– А Котляревський?

– Не знаю.

– Значить, ти у нас нікого і нічого не знаєш…

– Чому це? Знаю Шварценеггера, Сталлоне, Чака Норріса, Джекі Чана…

– І з такими знаннями ти збираєшся жити в Україні?!

– А де це?

Батько читає доні книжку про Бармалея виразно, з інтонацією. Та слухає, слухає, а потім запитує:

– Тату, а там так прямо страшним отаким голосом і написано?

– Ваш син отримав незадовільну оцінку за контрольну тому, що списав у Оленки! Дивіться, на запитання «У якому році народився Пушкін?» Оленка відповідає – «У 1799». І ваш син теж.

– А що, мій син не може правильно відповісти?

– Дивіться далі. Питання: «Хто написав «Ене'іду»? Оленка пише – Шевченко, ваш син – теж.

– А чому вони не могли обидва помилитися?

– Припустимо. Але ж наступне запитання: «Які твори написав Нечуй-Левицький?» Оленка пише – «Не знаю», а ваш син – «І я теж».

– Мамо, у нас тато непідходящий!

– Чому це, доню?!