Енеїда

Іван Петрович Котляревський

Енеїда

Частина перша

1.[1] Еней був парубок моторнийІ хлопець хоть куди козак,Удавсь на всеє зле проворний,Завзятійший од всіх бурлак.Но греки, як спаливши Трою,Зробили з неї скирту гною,Він, взявши торбу, тягу дав;Забравши деяких троянців,Осмалених, як гиря, ланців,П’ятами з Трої накивав.2.[2] Він, швидко поробивши човни,На синє море поспускав,Троянців насаджавши повні,І куди очі почухрав.Но зла Юнона, суча дочка,Розкудкудакалась, як квочка, –Енея не любила – страх;Давно уже вона хотіла,Його щоб душка полетілаК чортам і щоб і дух не пах.3.[3] Еней був тяжко не по серцюЮноні – все її гнівив;Здававсь гірчійший їй від перцю,Ні в чім Юнони не просив;Но гірш за те їй не любився,Що, бачиш, в Трої народивсяІ мамою Венеру звав;І що його покійний дядько,Паріс, Пріамове дитятко,Путивочку Венері дав.4.[4] Побачила Юнона з неба,Що пан Еней на поромах;А те шепнула сука Геба…Юнону взяв великий жах!Впрягла в гринджолята павичку,Сховала під кибалку мичку,Щоб не світилася коса;Взяла спідницю і шнурівку,І хліба з сіллю на тарілку,К Еолу мчалась, як оса.5.[5]«Здоров, Еоле, пане-свату!Ой, як ся маєш, як живеш? –Сказала, як ввійшла у хату,Юнона. – Чи гостей ти ждеш?..»Поставила тарілку з хлібомПеред старим Еолом-дідом,Сама же сіла на ослін.«Будь ласкав, сватоньку-старику!Ізбий Енея з пантелику,Тепер пливе на морі він.6.[6] Ти знаєш, він який суціга,Паливода і горлоріз;По світу як іще побіга,Чиїхсь багацько виллє сліз.Пошли на його лихо злеє,Щоб люди всі, що при Енеї,Послизли і щоб він і сам…За сеє ж дівку чорнобриву,Смачную, гарну, уродливуТобі я, далебі, що дам».7.[7]«Гай, гай! ой, дей же його кату!Еол насупившись сказав. –Я все б зробив за сюю плату,Та вітри всі порозпускав:Борей недуж лежить з похмілля,А Нот поїхав на весілля,Зефір же, давній негодяй,З дівчатами заженихався,А Евр в поденщики найнявся, –Як хочеш, так і помишляй!8.[8] Та вже для тебе обіщаюсьЕнеєві я ляпас дать;Я хутко, миттю постараюсьВ трістя його к чортам загнать.Прощай же! швидче убирайся,Обіцянки не забувайся,Бо послі, чуєш, нічичирк!Як збрешеш, то хоча надсядься,На ласку послі не понадься,Тогді від мене возьмеш чвирк».9. Еол, оставшись на господі,Зібрав всіх вітрів до двора,Велів поганій буть погоді…Якраз на морі і гора!Все море зараз спузирило,Водою мов в ключі забило,Еней тут крикнув, як на пуп;Заплакався і заридався,Пошарпався, увесь подрався,На тім’ї начесав аж струп.10.[9] Прокляті вітри роздулися,А море з лиха аж реве;Слізьми троянці облилися,Енея за живіт бере;Всі човники їх розчухрало,Багацько війська тут пропало;Тогді набрались всі сто лих!Еней кричить, що «я НептунуПівкопи грошей в руку суну,Аби на морі штурм утих».11.[10] Нептун іздавна був дряпічка,Почув Енеїв голосок;Шатнувся зараз із запічка,Півкопи для його кусок!..І миттю осідлавши рака,Схвативсь на його, мов бурлака,І вирнув з моря, як карась.Загомонів на вітрів грізно:«Чого ви гудете так різно?До моря, знаєте, вам зась!»12.[11] От тут-то вітри схаменулисьІ ну всі драла до нори;До ляса мов ляхи шатнулись,Або од їжака тхори.Нептун же зараз взяв мітелкуІ вимів море, як світелку,То сонце глянуло на світ.Еней тогді як народився,Разів із п’ять перехрестився;Звелів готовити обід.13.[12] Поклали шальовки соснові,Кругом наставили мисок;І страву всякую, без мови,В голодний пхали все куток.Тут з салом галушки лигали,Лемішку і куліш глиталиІ брагу кухликом тягли;Та і горілочку хлистали, –Насилу із-за столу всталиІ спати послі всі лягли.14.[13] Венера, не послідня шльоха,Проворна, враг її не взяв,Побачила, що так полохаЕол синка, що аж захляв;Умилася, причепуриласьІ, як в неділю, нарядилась,Хоть би до дудки на танець!Взяла очіпок грезетовийІ кунтуш з усами люстровий,Пішла к Зевесу на ралець.15.[14] Зевес тогді кружав сивухуІ оселедцем заїдав;Він, сьому випивши восьмуху,Послідки з кварти виливав.Прийшла Венера, іскривившись,Заплакавши і завіскрившись,І стала хлипать перед ним:«Чим пред тобою, милий тату,Син заслужив таку мій плату?Ійон, мов в свинки, грають їм.16.[15] Куди йому уже до Риму?Хіба як здохне чорт в рові!Як вернеться пан хан до Криму,Як жениться сич на сові.Хіба б уже та не Юнона,Щоб не вказала макогона,Що й досі слухає чмелів!Коли б вона та не бісилась,Замовкла і не камезилась,Щоб ти се сам їй ізвелів».17.[16] Юпітер, все допивши з кубка,Погладив свій рукою чуб:«Ох, доцю, ти моя голубка!Я в правді твердий так, як дуб.Еней збудує сильне царствоІ заведе своє там панство;Не малий буде він панок.На панщину ввесь світ погонить,Багацько хлопців там наплодитьІ всім їм буде ватажок.18.[17] Заїде до Дідони в гостіІ буде там бенкетовать;Полюбиться її він мосціІ буде бісики пускать.Іди, небого, не журися,Попонеділкуй, помолися,Все буде так, як я сказав».Венера низько поклониласьІ з панотцем своїм простилась,А він її поціловав.19. Еней прочумався, проспавсяІ голодрабців позбирав,Зо всім зібрався і уклався,І, скілько видно, почухрав.Плив-плив, плив-плив, що аж обридло,І море так йому огидло,Що бісом на його дививсь.«Коли б, – каже, – умер я в Трої,Уже б не пив сеї гіркоїІ марне так не волочивсь».20.[18] Потім до берега приставшиЗ троянством голим всім своїм,На землю з човнів повстававши,Спитавсь, чи є що їсти їм?І зараз чогось попоїли,Щоб на путі не ослабіли;Пішли, куди хто запопав.Еней по берегу попхався,І сам не знав, куди слонявся,Аж гульк – і в город причвалав.21.[19] В тім городі жила Дідона,А город звався Карфаген,Розумна пані і моторна,Для неї трохи сих імен:Трудяща, дуже працьовита,Весела, гарна, сановита,Бідняжка – що була вдова;По городу тогді гуляла,Коли троянців повстрічала,Такі сказала їм слова:22.[20]«Відкіль такі се гольтіпаки?Чи рибу з Дону везете?Чи, може, виходці-бурлаки?Куди, прочане, ви йдете?Який вас враг сюди направив?І хто до города причалив?Яка ж ватага розбишак!»Троянці всі замурмотали,Дідоні низько в ноги пали,А вставши, їй мовляли так:23.[21]«Ми всі, як бач, народ хрещений,Волочимся без талану,Ми в Трої, знаєш, порождені,Еней пустив на нас ману;Дали нам греки прочуханаІ самого Енея-панаВ три вирви вигнали відтіль;Звелів покинути нам Трою,Підмовив плавати з собою,Тепер ти знаєш, ми відкіль.24.[22] Помилуй, пані благородна!Не дай загинуть головам,Будь милостива, будь незлобна,Еней спасибі скаже сам.Чи бачиш, як ми обідрались!Убрання, постоли порвались,Охляли, ніби в дощ щеня!Кожухи, свити погубилиІ з голоду в кулак трубили,Така нам лучилась пеня».25.[23] Дідона гірко заридалаІ з білого свого лицяПлаточком сльози обтирала:«Коли б, – сказала, – молодцяЕнея вашого злапала,Уже б тогді весела стала,Тогді Великдень був би нам!»Тут плюсь – Еней, як будто з неба:«Ось, осьде я, коли вам треба!Дідоні поклонюся сам».26.[24] Потім з Дідоною обнявшись,Поціловались гарно всмак;За рученьки біленькі взявшись,Балакали то сяк, то так.Пішли к Дідоні до господиЧерез великі переходи,Ввійшли в світлицю та й на піл;Пили на радощах сивухуІ їли сім’яну макуху,Покіль кликнули їх за стіл.27.[25] Тут їли рознії потрави,І все з полив’яних мисок,І самі гарнії приправиЗ нових кленових тарілок:Свинячу голову до хрінуІ локшину на переміну,Потім з підлевою індик;На закуску куліш і кашу,Лемішку, зубці, путрю, квашуІ з маком медовий шулик.28.[26]І кубками пили слив’янку,Мед, пиво, брагу, сирівець,Горілку просту і калганку,Куривсь для духу яловець.Бандура горлиці бриньчала,Сопілка зуба затинала,А дудка грала по балках;Санжарівки на скрипці грали,Кругом дівчата танцьовалиВ дробушках, в чоботах, в свитках.29.[27] Сестру Дідона мала Ганну,Навсправжки дівку хоть куди,Проворну, чепурну і гарну;Приходила і ся сюдиВ червоній юпочці баєвій,В запасці гарній фаналевій,В стьонжках, в намисті і ковтках;Тут танцьовала викрутасом,І пред Енеєм вихилясомПід дудку била третяка.30.[28] Еней і сам так розходився,Як на аркані жеребець,Що трохи не увередився,Пішовши з Гандзею в танець.В обох підківки забряжчали,Жижки од танців задрижали,Вистрибовавши гоцака.Еней, матню в кулак прибравшиІ не до соли примовлявши,Садив крутенько гайдука.31.[29] А послі танців варенухиПо філіжанці піднесли;І молодиці-цокотухиТут баляндраси понесли;Дідона кріпко заюрила,Горщок з вареною розбила,До дуру всі тоді пили.Ввесь день весело прогулялиІ п’яні спати полягали;Енея ж ледве повели.32.[30] Еней на піч забрався спати,Зарився в просо, там і ліг;А хто схотів, побрів до хати,А хто в хлівець, а хто під стіг.А деякі так так хлиснули,Що де упали – там заснули,Сопли, харчали і хропли;А добрі молодці кружали,Поки аж півні заспівали, –Що здужали, то все тягли.33.[31] Дідона рано ісхопилась,Пила з похмілля сирівець;А послі гарно нарядилась,Якби в оренду на танець.Взяла кораблик бархатовий,Спідницю і карсет шовковийІ начепила ланцюжок;Червоні чоботи обула,Та і запаски не забула,А в руки з вибійки платок.34.[32] Еней же, з хмелю як проспався,Із’їв солоний огірок;Потім умився і убрався,Як парубійка до дівок.Йому Дідона підослала,Що од покійника украла,Штани і пару чобіток;Сорочку і каптан з китайки,І шапку, пояс з каламайки,І чорний шовковий платок.35.[33] Як одяглись, то ізійшлися,З собою стали розмовлять;Наїлися і принялися,Щоб по-вчорашньому гулять.Дідона ж тяжко сподобалаЕнея так, що і не знала,Де дітися і що робить;Точила всякії балясиІ підпускала разні ляси,Енею тілько б угодить.36.[34] Дідона вигадала грище,Еней щоб веселіший був,І щоб вертівся з нею ближче,І лиха щоб свого забув:Собі очиці зав’язалаІ у панаса грати стала,Енея б тілько уловить;Еней же зараз догадався,Коло Дідони терся, м’явся,Її щоб тілько вдовольнить.37.[35] Тут всяку всячину іграли,Хто як і в віщо захотів,Тут інші журавля скакали,А хто од дудочки потів,І в хрещика, і в горюдуба,Не раз доходило до чуба,Як загулялися в джгута;В хлюста, в пари, в візка ігралиІ дамки по столу совали;Чорт мав порожнього кута.38. Щодень було у них похмілля,Пилась горілка, як вода;Щодень бенкети, мов весілля,Всі п’яні, хоть посуньсь куда.Енеєві так, як болячціАбо лихій осінній трясці,Годила пані всякий день.Були троянці п’яні, ситі,Кругом обуті і обшиті,Хоть голі прибрели, як пень.39.[36] Троянці добре там курили,Дали приманку всім жінкам,По вечорницям всі ходили,Просвітку не було дівкам.Та й сам Еней-сподар і панюПідмовив паритися в баню…Уже ж було не без гріха!Бо страх вона його любила,Аж розум ввесь свій погубила,А, бачся, не була плоха.40.[37] От так Еней жив у Дідони,Забув і в Рим щоб мандровать.Тут не боявся і Юнони,Пустився все бенкетовать;Дідону мав він мов за жінку,Убивши добру в неї грінку,Мутив, як на селі москаль!Бо – хрін його не взяв – моторний,Ласкавий, гарний і проворний,І гострий, як на бритві сталь.41. Еней з Дідоною возились,Як з оселедцем сірий кіт;Ганяли, бігали, казились,Аж лився деколи і піт.Дідона ж мала раз роботу,Як з ним побігла на охоту,Та грім загнав їх в темний льох…Лихий їх зна, що там робили,Було не видно з-за могили,В льоху ж сиділи тілько вдвох.42. Не так-то робиться все хутко,Як швидко оком ізмигнеш;Або як казку кажеш прудко,Пером в папері як писнеш.Еней в гостях прожив немало, –Що з голови його пропало,Куди його Зевес послав.Він годів зо два там просидів,А мабуть би, і більш пронидів,Якби його враг не спіткав.43.[38] Колись Юпітер ненарокомЗ Олімпа глянув і на нас;І кинув в Карфагену оком,Аж там троянський мартопляс…Розсердився і розкричався,Аж цілий світ поколихався;Енея лаяв на ввесь рот:«Чи так-то, гадів син, він слуха?Убрався в патоку, мов муха,Засів, буцім в болоті чорт.44.[39] Підіть гінця мені кликніте,До мене зараз щоб прийшов,Глядіть же, цупко прикрутіте,Щоб він в шиньок та не зайшов!Бо хочу я кудись послати.Ійон, ійон же, вража мати!Але Еней наш зледащів;А то Венера все свашкує,Енеєчка свого муштрує,Щоб він з ума Дідону звів».45.[40] Прибіг Меркурій засапавшись,В три ряди піт з його котив;Ввесь ремінцями обв’язавшись,На голову бриль наложив;На грудях з бляхою ладунка,А ззаду з сухарями сумка,В руках нагайський малахай.В такім наряді влізши в хату,Сказав: «Готов уже я, тату,Куда ти хочеш, посилай».46.[41]«Біжи лиш швидче в Карфагену, –Зевес гінцеві так сказав, –І пару розлучи скажену,Еней Дідону б забував.Нехай лиш відтіль уплітаєІ Рима строїти чухрає, –А то заліг, мов в грубі пес.Коли ж він буде йще гуляти,То дам йому себе я знати, –От так сказав, скажи, Зевес».47.[42] Меркурій низько поклонився,Перед Зевесом бриль ізняв,Через поріг перевалився,До стані швидше тягу дав.Покинувши із рук нагайку,Запряг він миттю чортопхайку,Черкнув із неба, аж курить!І все кобилок поганяє,Що оглобельна аж брикає;Помчали, аж візок скрипить!48. Еней тогді купався в бразіІ на полу укрившись ліг;Йому не снилось о приказі,Як ось Меркурій в хату вбіг!Смикнув із полу, мов псяюху.«А що ти робиш, п’єш сивуху? –Зо всього горла закричав, –Ану лиш, швидче убирайся,З Дідоною не женихайся,Зевес поход тобі сказав!49.[43] Чи се ж таки до діла робиш,Що й досі тута загулявсь?Та швидко і не так задробиш;Зевес не дурно похвалявсь;Получиш добру халазію,Він видавить з тебе олію,От тілько йще тут побарись.Гляди ж, сьогодня щоб убрався,Щоб нищечком відсіль укрався,Мене удруге не дождись».50.[44] Еней піджав хвіст, мов собака;Мов Каїн, затрусивсь увесь;Із носа потекла кабака:Уже він знав, який Зевес.Шатнувся миттю сам із хатиСвоїх троянців позбирати;Зібравши, дав такий приказ:«Як можна швидче укладайтесь,Зо всіми клунками збирайтесь,До моря швендайте якраз!»51.[45] А сам, вернувшися в будинки,Своє лахміття позбирав;Мізерії наклав дві скриньки,На човен зараз одіславІ дожидався тілько ночі,Що як Дідона зімкне очі,Щоб не прощавшись тягу дать.Хоть він за нею і журивсяІ світом цілий день нудився;Та ба! бач, треба покидать.52. Дідона зараз одгадала,Чого сумує пан Еней,І все на ус собі мотала,Щоб умудритися і їй;З-за печі часто виглядала,Прикинувшись, буцім кунялаІ мов вона хотіла спать.Еней же думав, що вже спала,І тілько що хотів дать драла,Аж ось Дідона за чуб хвать.53.[46]«Постій, прескурвий, вражий сину!Зо мною перше розплатись;От задушу, як злу личину!Ось ну лиш тільки завертись!От так за хліб, за сіль ти платиш?Ти всім, привикши насміхатись,Розпустиш славу по мені!Нагріла в пазусі гадюку,Що послі ізробила муку;Послала пуховик свині.54. Згадай, який прийшов до мене,Що ні сорочки не було;І постолів чорт мав у тебе,В кишені ж пусто, аж гуло;Чи знав ти, що такеє гроші?Мав без матні одні холоші,І тілько слава, що в штанах;Та й те порвалось і побилось,Аж глянуть сором, так світилось;Свитина вся була в латках.55.[47] Чи я ж тобі та не годила?Хіба ріжна ти захотів?Десь вража мати підкусила,Щоб хирний тут ти не сидів».Дідона гірко заридала,І з серця аж волосся рвала,І закраснілася, мов рак.Запінилась, посатаніла,Неначе дурману із’їла,Залаяла Енея так:56.[48]«Поганий, мерзький, скверний, бридкий,Нікчемний, ланець, кателик!Гульвіса, пакосний, престидкий,Негідний, злодій, єретик!За кучму сю твою великуЯк дам ляща тобі я в пику,То тут тебе лизне і чорт!І очі видеру із лобаТобі, диявольська худоба,Трясешся, мов зимою хорт!57.[49] Мандруй до сатани з рогами,Нехай тобі присниться біс!З твоїми сучими синами,Щоб враг побрав вас всіх, гульвіс,Щоб ні горіли, ні боліли,На чистому щоб поколіли,Щоб не оставсь ні чоловік;Щоб доброї не знали долі,Були щоб з вами злії болі,Щоб ви шаталися повік».58. Еней від неї одступався,Поки зайшов через поріг,А далі аж не оглядався,З двора в собачу ристь побіг.Прибіг к троянцям, засапався,Обмок в поту, як би купався,Мов з торгу в школу курохват;Потім, в човен хутенько сівшиІ їхати своїм велівши,Не оглядався сам назад.59.[50] Дідона тяжко зажурилась,Ввесь день ні їла, ні пила;Все тосковала, все нудилась,Кричала, плакала, ревла.То бігала, як би шалена,Стояла довго тороплена,Кусала ногті на руках;А далі сіла на порозі,Аж занудило їй, небозі,І не встояла на ногах.60.[51] Сестру кликнула на пораду,Щоб горе злеє розказать,Енеєву оплакать зрадуІ льготи серцю трохи дать.«Ганнусю, рибко, душко, любко,Рятуй мене, моя голубко,Тепер пропала я навік!Енеєм кинута я, бідна,Як сама паплюга послідня,Еней злий змій – не чоловік!61. Нема у серця мого сили,Щоб я могла його забуть.Куди мні бігти? – до могили!Туди один надежний путь!Я все для його потеряла,Людей і славу занедбала;Боги! я з ним забула вас.Ох! дайте зілля мні напитись,Щоб серцю можна розлюбитись,Утихомиритись на час.62.[52] Нема на світі мні покою,Не ллються сльози із очей,Для мене білий світ єсть тьмою,Там ясно тілько, де Еней.О пуцьверинку Купідоне!Любуйся, як Дідона стогне…Щоб ти маленьким був пропав!Познайте, молодиці гожі,З Енеєм бахурі всі схожі,Щоб враг зрадливих всіх побрав!»63. Так бідна з горя говорилаДідона, жизнь свою кляла;І Ганна що їй ні робила,Ніякой ради не дала.Сама з царицей горювала,І сльози рукавом втирала,І хлипала собі в кулак.Потім Дідона мов унишкла,Звеліла, щоб і Гандзя вийшла,Щоб їй насумоватись всмак.64.[53] Довгенько так посумовавши,Пішла в будинки на постіль;Подумавши там, погадавши,Проворно скочила на піл.І взявши з запічка кресалоІ клоччя в пазуху чимало,Тихенько вийшла на город.Ночною се було добоюІ самой тихою порою,Як спав хрещений ввесь народ.65.[54] Стояв у неї на городіВ кострі на зиму очерет;Хоть се не по царській породі,Та де ж взять дров, коли все степ;В кострі був зложений сухенький,Як порох, був уже палкенький,Його й держали на підпал.Під ним вона огонь кресала,І в клоччі гарно розмахала,І розвела пожар чимал.66.[55] Кругом костер той запаливши,Зо всей одежі роздяглась,В огонь лахміття все зложивши,Сама в огні тім простяглась.Вкруг неї полом’я палало,Покійниці не видно стало,Пішов од неї дим і чад! –Енея так вона любила,Що аж сама себе спалила,Послала душу к чорту в ад.

Частина друга

1. Еней, попливши синім морем,На Карфагену оглядавсь;Боровсь з своїм, сердега, горем,Слізьми, бідняжка, обливавсь.Хоть од Дідони плив поспішно,Та плакав гірко, неутішно.Почувши ж, що в огні спеклась,Сказав: «Нехай їй вічне царство,Мені же довголітнє панство,І щоб друга вдова найшлась!»2. Як ось і море стало грати,Великі хвилі піднялись,І вітри зачали бурхати,Аж човни на морі тряслись.Водою чортзна-як крутило,Що трохи всіх не потопило,Вертілись човни, мов дурні.Троянці з страху задрижали,І що робити, всі не знали,Стояли мовчки всі смутні.3.[56] Один з троянської ватаги,По їх він звався Палінур;Сей більше мав других одваги,Сміленький був і балагур;Що наперед сей схаменувсяІ до Нептуна окликнувся:«А що ти робиш, пан Нептун!Чи се і ти пустивсь в ледащо,Що хочеш нас звести нінащо?Хіба півкопи і забув?»4.[57] А далі після сеї мовиТроянцям він так всім сказав:«Бувайте, братця, ви здорові!Оце Нептун замудровав.Куди тепер ми, братця, пійдем?В Італію ми не доїдем,Бо море дуже щось шпує,Італія відсіль не близько,А морем в бурю їхать слизько,Човнів ніхто не підкує.5.[58] Ось тут земелька єсть, хлоп’ята,Відсіль вона невдалеку:Сіцілія, земля багата,Вона мені щось по знаку.Дмухнім лиш, братця, ми до неїЗбувати горесті своєї,Там добрий цар живе Ацест.Ми там, як дома, очуняєм,І, як у себе, загуляєм,Всього у нього вдоволь єсть».6. Троянці разом прийнялисяІ стали веслами гребти,Як стрілки, човники неслися,Мов ззаду пхали їх чорти.Їх сіцілійці як уздріли,То з города, мов подуріли,До моря бігли всі встрічать.Тут між собою розпитались,Чоломкались і обнімались,Пішли до короля гулять.7.[59] Ацест Енею, як би брату,Велику ласку показав,І, зараз попросивши в хату,Горілкою почастовав;На закуску наклали сала,Лежала ковбаса чималаІ хліба повне решето.Троянцям всім дали тетеріІ відпустили на кватері:Щоб йшли, куди потрапить хто.8.[60] Тут зараз підняли банькети,Замурмотали, як коти,І в кахлях понесли пашкети,І киселю їм до сити;Гарячую, м’яку бухинку,Зразову до рижків печінку,Гречаний з часником панпух.Еней з дороги налигавсяІ пінної так нахлестався,Трохи не виперсь з його дух.9.[61] Еней хоть трохи був підпилий,Та з розумом не потерявсь;Він син був богобоязливий,По смерті батька не цуравсь.В сей день його отець опрягся,Як чикилдихи обіжрався, –Анхіз з горілочки умер.Еней схотів обід справлятиІ тут старців нагодовати, –Щоб біг душі свій рай одпер.10.[62] Зібрав троянську всю громадуІ сам пішов надвір до них,Просить у їх собі пораду,Сказав їм річ в словах таких:«Панове, знаєте, троянеІ всі хрещенії миряне,Що мій отець бував Анхіз,Його сивуха запалилаІ живота укоротила,І він, як муха в зиму, зслиз.11.[63] Зробити поминки я хочу,Поставити обід старцям –І завтра ж – далі не одстрочу.Скажіте: як здається вам?»Сього троянці і бажали,І всі уголос закричали:«Енею, боже поможи;Коли же хочеш, пане, знати,І сами будем помагати,Бо ми тобі не вороги».12.[64]І зараз миттю всі пустилисьГорілку, м’ясо куповать,Хліб, бублики, книші вродились,Пійшли посуди добувать;І коливо з куті зробили,Сити із меду наситили,Договорили і попа;Хазяїнів своїх ззивали,Старців по улицям шукали,Пішла на дзвін дякам копа.13.[65] На другий день раненько встали,Огонь надворі розвелиІ м’яса в казани наклали,Варили страву і пекли.П’ять казанів стояло юшки,А в чотирьох були галушки,Борщу трохи було не з шість;Баранів тьма була варених,Курей, гусей, качок печених,Досита щоб було всім їсть.14.[66] Цебри сивушки там стоялиІ браги повнії діжки;Всю страву в вагани вливалиІ роздавали всім ложки.Як проспівали «со святими»,Еней обливсь слізьми гіркими,І принялися всі трепать;Наїлися і нахлистались,Що деякі аж повалялись…Тогді і годі поминать.15.[67] Еней і сам со старшиноюАнхіза добре поминав;Не здрів нічого пред собою,А ще з-за столу не вставав;А далі трошки проходився,Прочумався, протверезився,Пішов к народу, хоть поблід.З кишені вийнявши півкіпки,Шпурнув в народ дрібних, як ріпки,Щоб тямили його обід.16.[68] Енея заболіли ноги,Не чув ні рук, ні голови;Напали з хмелю перелоги,Опухли очі, як в сови,І весь обдувся, як барило,Було на світі все немило,Мисліте по землі писав.З нудьги охляв і ізнемігся,В одежі ліг і не роздігся,Під лавкою до світа спав.17.[69] Прокинувшися, ввесь трусився,За серце ссало, мов глисти;Перевертався і нудився,Не здужав голови звести,Поки не випив півквартівкиЗ імбером пінної горілкиІ кухля сирівцю не втер.З-під лавки виліз і струхнувся,Закашляв, чхнув і стрепенувся:«Давайте, – крикнув, – пить тепер».18.[70] Зібравшися, всі паненятаІзнов кружати начали,Пили, як брагу поросята,Горілку так вони тягли;Тягли тут пінненьку троянці,Не вомпили сіціліанці,Черкали добре назахват.Хто пив тут більш од всіх сивухи,І хто пив разом три осьмухи,То той Енеєві був брат.19.[71] Еней наш роздоброхотався,Ігрища вздумав завести,І п’яний зараз розкричався,Щоб перебійців привести.У вікон школярі співали,Халяндри циганки скакали,Іграли в кобзи і сліпці;Було тут разні чути крики,Водили в городі музикиМоторні, п’яні молодці.20.[72] В присінках всі пани сиділи,Надворі ж вкруг стояв народ.У вікна деякі гляділи,А інший був наверх ворот;Аж ось прийшов і перебієць,Убраний так, як компанієць,І звався молодець Дарес;На кулаки став викликатиІ перебійця визивати,Кричав, опарений мов пес:21.[73]«Гей, хто зо мною вийде битись,Покуштовати стусанів?Мазкою хоче хто умитись?Кому не жаль своїх зубів?А нуте, нуте, йдіте швидшеСюди на кулаки лиш ближче!Я бебехів вам надсаджу;На очі вставлю окуляри,Сюди, поганці-бакаляри!Я всякому лоб розміжжу».22.[74] Дарес довгенько дожидався,Мовчали всі, ніхто не йшов;З ним всякий битися боявся,Собою страху він задав.«Так ви, бачу, всі легкодухи,Передо мною так, як мухи,І пудофети наголо».Дарес тут дуже насміхався,Собою чванивсь, величався,Аж сором слухать всім було.23. Абсест троянець був сердитий,Згадав Ентелла-козака,Зробився мов несамовитий,Чимдуж дав відтіль дропака.Ентелла скрізь пішов шукати,Щоб все, що бачив, розказатиІ щоб Дареса підцьковать.Ентелл був тяжко смілий, дужий,Мужик плечистий і невклюжий,Тогді він п’яний вклався спать.24.[75] Знайшли Ентелла-сіромаху,Що він під тином гарно спав;Сього сердешного тімахуБудити стали, щоб устав.Всі голосно над ним кричали,Ногами всилу розкачали,Очима він на них лупнув:«Чого ви? що за вража мати,Зібрались не давати спати».Сказавши се, оп’ять заснув.25.[76]«Та встань, будь ласкав, пане-свату!»Абсест Ентеллові сказав.«Пійдіть лиш ви собі ік кату!» –Ентелл на їх так закричав.А послі баче, що не шутка,Абсест сказав, яка погудка,Проворно скочивши, здригнувсь:«Хто, як, Дарес? – ну, стійте наші!Зварю пану Даресу каші,Горілки дайте лиш нап’юсь».26. Примчали з казанок сивухи,Ентелл її разком дмухнувІ од сієї він мокрухиСкрививсь, наморщивсь і зівнув,Сказав: «Тепер ходімо, братця,До хвастуна Дареса-ланця!Йому я ребра полічу,Зімну всього я на кабаку,На смерть зувічу, мов собаку,Як битися – я научу!»27.[77] Прийшов Ентелл перед Дареса,Сказав йому на сміх: «Гай-гай!Ховайсь, проклята неотеса,Зарання відсіль утікай;Я роздавлю тебе, як жабу,Зітру, зімну, мороз як бабу,Що тут і зуби ти зітнеш.Тебе диявол не пізнає,З кістками чорт тебе злигає,Уже від мене не влизнеш».28. На землю шапку положивши,По локоть руки засукавІ цупко кулаки стуливши,Дареса битись визивав.Із серця скриготав зубами,Об землю тупотав ногами,І на Дареса налізав.Дарес не рад своїй лихоті,Ентелл потяг не по охотіДареса, щоб його він знав.29.[78] В се врем’я в рай боги зібралисьК Зевесу в гості на обід,Пили там, їли, забавлялись,Забули наших людських бід.Там лакомини різні їли,Буханчики пшеничні білі,Кислиці, ягоди, коржіІ всякі-разні витребеньки, –Уже либонь були п’яненькі,Понадувались, мов йоржі.30.[79] Я к ось знічев’я вбіг Меркурій,Засапавшися до богів;Прискочив, мов котище мурийДо сирних в маслі пирогів!«Ге! Ге! от тут-то загулялись,Що і од світу одцурались,Диявол-ма вам і стида.В Сіцілії таке твориться,Що вам би треба подивиться, –Там крик, мов підступа орда».31.[80] Боги, почувши, зашатались,Із неба виткнули носи,Дивитись на бійців хватались,Як жаби літом із роси.Ентелл там сильно храбровався,Аж до сорочки ввесь роздягся,Совав Даресу в ніс кулак.Дарес ізвомпив сіромаха,Бо був Ентелл непевна птаха,Як чорноморський злий козак.32.[81] Венеру за виски хватило,Як глянула, що там Дарес;Їй дуже се було не мило,Сказала: «Батечку Зевес!Дай моєму Даресу сили,Йому хвоста щоб не вкрутили,Щоб він Ентелла поборов.Мене тогді ввесь світ забуде,Коли Дарес живий не буде;Зроби, щоб був Дарес здоров».33.[82] Тут Бахус п’яний обізвався,Венеру лаяти почав,До неї з кулаком совався,І так ісп’яна їй сказав:«Пійди лиш ти к чортам, плюгава,Невірна, пакосна, халява!Нехай ізслизне твій Дарес,Я за Ентелла сам вступлюся,Як більш сивухи натягнуся,То не заступить і Зевес.34. Чи знаєш, він який парнище?На світі трохи єсть таких,Сивуху так, як брагу, хлище,Я в парубках кохаюсь сих.Уже заллє за шкуру сала,Ні неня в бразі не скупала,Як він Даресові задасть.Уже хоть як ти не вертися,З своїм Даресом попростися,Бо прийдеться йому пропасть».35. Зевес до речі сей дочувся,Язик на силу повернув,Він од горілки весь обдувсяІ грімко так на їх гукнув:«Мовчіть!.. чого ви задрочились?Чи бач, у мене розходились!Я дам вам зараз тришия!Ніхто в кулачки не мішайтесьКінця од самих дожидайтесь, –Побачим, – візьметь то чия?»36.[83] Венера, облизня піймавши,Слізки пустила із очей,І, як собака, хвіст піджавши,Пішла к порогу до дверейІ з Марсом у куточку стала,З Зевеса добре глузовала;А Бахус пінненьку лигав,Із Ганімедова пуздеркаУтер трохи не з піввідерка;Напивсь – і тілько що кректав.37.[84] Як між собой боги сварилисьВ раю, попившись в небесах;Тогді в Сіцілії творилисьВеликі дуже чудеса.Дарес од страху оправлявсяІ до Ентелла підбирався,Цибульки б дать йому під ніс.Ентелл од ляпаса здригнувся,Разів із п’ять перевернувся,Трохи не попустив і сліз.38.[85] Розсердився і роз’ярився,Аж піну з рота попустив,І саме в міру підмостився,В висок Дареса затопив:З очей аж іскри полетіли,І очі ясні соловіли,Сердешний об землю упав.Чмелів довгенько дуже слухавІ землю носом рив і нюхав,І дуже жалібно стогнав.39.[86] Тут всі Ентелла вихваляли,Еней з панами реготавсь,З Дареса ж дуже глузовали,Що силою він величавсь.Звелів Еней його підняти,На вітрі щоб поколихатиОд ляпаса і щоб прочхавсь;Ентеллові ж дав на кабакуТрохи не цілую гривнякуЗа те, що так він показавсь.40.[87] Еней же, сим не вдовольнившись,Іще гуляти захотівІ цупко пінної напившись,Ведмедів привести звелів.Литва на труби засурмила,Ведмедів зараз зупинила,Заставила їх танцьовать.Сердешний звір перекидався,Плигав, вертівся і качався,Забув і бджоли піддерать.41.[88] Як пан Еней так забавлявся,То лиха він собі не ждав,Не думав і не сподівався,Щоб хто з Олімпа кучму дав.Но те Юнона повернула,І в голові так коверзнула,Щоб зараз учинить ярміз;Набула без панчіх патинки,Пішла в Ірисині будинки,Бо хитра ся була, як біс.42.[89] Прийшла, Ірисі підморгнула,Черкнули разом в хижу вдвох,І на ухо щось їй шепнула,Щоб не підслухав який бог;І пальцем цупко прикрутила,Щоб зараз все то ізробилаІ їй би принесла лепорт;Ірися низько поклонилась,І в ліжник зараз нарядилась,Побігла з неба, як би хорт.43.[90] В Сіцілію якраз спустилась,Човни троянські де були;І між троянок помістилась,Которі човнів стерегли.В кружку сердешні сі сиділиІ кисло на море гляділи,Бо їх не кликали гулять,Де чоловіки їх гуляли,Медок, сивушку попивалиБез просипу неділь із п’ять.44.[91] Дівчата з лиха горювали,Нудило тяжко молодиць;Лиш слинку з голоду ковтали,Як хочеться кому кислиць.Своїх троянців проклинали,Що через їх так горювали,Дівки кричали на весь рот:«Щоб їм хотілось так гуляти,Як хочеться нам дівовати,Коли б замордовав їх чорт».45.[92] Троянці волокли з собоюСтарую бабу, як ягу,Лукаву відьму, злу Берою,Іскорчившуюся в дугу.Ірися нею ізробилась,І як Бероя нарядилась,І підступила до дівок;І щоб к ним лучче підмоститьсяІ пред Юноной заслужиться,То піднесла їм пиріжок.46.[93] Сказала: «Помагай біг, діти!Чого сумуєте ви так?Чи не остило тут сидіти?Оце гуляють наші як!Мов божевільних, нас морочать,Сім літ, як по морям волочать;Глузують, як хотять, із вас,Але з другими бахурують,Свої ж жінки нехай горюють,Коли водилось се у нас?47. Послухайте лиш, молодиці,Я добрую вам раду дам;І ви, дівчата білолиці,Зробім кінець своїм бідам,За горе ми заплатим горем –А доки нам сидіть над морем?Приймімось, човни попалім.Тогді і мусять тут остатьсяІ нехотя до нас прижаться;Ось так на лід їх посадім».48.[94]«Спасеть же біг тебе, бабусю! –Троянки вголос загули. –Такої б ради, пайматусю,Ми ізгадати не могли».І зараз приступили к флотуІ принялися за роботу:Огонь кресати і нестиСкіпки, тріски, солому, клоччя;Була тут всяка з них охоча,Пожар щоб швидче розвести.49.[95] Розжеврілось і загорілось,Пішов димок до самих хмар,Аж небо все зачервонілось,Великий тяжко був пожар.Човни і байдаки палали,Соснові пороми тріщали,Горіли дьоготь і смола.Поки троянці огляділись,Що добре їх троянки грілись,То часть мала човнів була.50.[96] Еней, пожар такий уздрівши,Злякався, побілів, як сніг,І бігти всім туди звелівши,Чимдуж до човнів сам побіг.На гвалт у дзвони задзвонили,По улицях в трещотки били,Еней же на ввесь рот кричав:«Хто в бога вірує – рятуйте!Рубай, туши, гаси, лий, куйте!А хто ж таку нам кучму дав?»51.[97] Еней од страху з плигу збився,В умі сердега помішавсьІ зараз сам не свій зробився,Скакав, вертівся і качавсь;І із сього свого задоруВін, голову піднявши вгору,Кричав, опарений мов пес.Олімпських шпетив на всю губу,Свою і неню лаяв любу,Добувсь і в рот, і в ніс Зевес.52. «Гей ти, проклятий стариганю!На землю з неба не зиркнеш,Не чуєш, як тебе я ганю,Зевес! – ні усом не моргнеш.На очах більма поробились,Коли б довіку посліпились,Що не поможеш ти мені.Чи се ж таки тобі не стидно,Що пропаду, от лиш не видно?Я ж, кажуть люди, внук тобі!53.[98] А ти з сідою бородою,Пане добродію Нептун!Сидиш, мов демон, під водою,Ізморщившись, старий шкарбун!Коли б струхнув хоть головоюІ сей пожар залив водою –Тризубець щоб тобі зломивсь!Ти базаринку любиш брати,А людям в нужді помагатиНе дуже, бачу, поспішивсь.54.[99]І братик ваш Плутон, поганець,Із Прозерпіною засів,Пекельний, гаспидський коханець,Іще себе там не нагрів?Завів братерство з дьяволамиІ в світі нашими бідамиНе погорює ні на час.Не посилкується німало,Щоб так палати пересталоІ щоб оцей пожар погас.55.[100]І ненечка моя рідненькаУ чорта десь тепер гуля;А може, спить уже п’яненькаАбо з хлоп’ятами ганя.Тепер їй, бачу, не до соли,Уже, підтикавши десь поли,Фурцює добре, навісна.Коли сама з ким не ночує,То для когось уже свашкує,Для сього тяжко поспішна.56.[101] Та враг бери вас, – що хотіте,Про мене, те собі робіть;Мене на лід не посадіте,Пожар лиш тілько погасіть;Завередуйте по-своємуІ, будьте ласкаві, моємуЗробіте лихові кінець.Пустіть лиш з неба вереміюІ покажіте чудасію,А я вам піднесу ралець».57. Тут тілько що перемоливсяЕней і рот свій затулив;Як ось із неба дощ полився,В годину ввесь пожар залив.Бурхнуло з неба, мов із бочки,Що промочило до сорочки;То драла врозтіч всі дали.Троянці стали всі як хлюща,Їм лучилася невсипуща,Не раді і дощу були.58. Не знав же на яку ступитиЕней і тяжко горював,Чи тут остатись, чи поплити?Бо враг не всі човни забрав;І миттю кинувсь до громадиПросить собі у ней поради,Чого собою не вбагне.Тут довго тяжко раховалиІ скілько не коверзовали,Та все було, що не оне.59.[102] Один з троянської громади,Насупившися, все мовчавІ, дослухавшись до поради,Ціпком все землю колупав.Се був пройдисвіт і непевний,І всім відьмам був родич кревний –Упир і знахур ворожить,Умів і трясцю одшептати,І кров христьянську замовляти,І добре знав греблі гатить.60.[103] Бував і в Шльонському з волами,Не раз ходив за сіллю в Крим;Тарані торговав возами,Всі чумаки братались з ним.Він так здавався і нікчемний,Та був розумний, як письменний,Слова так сипав, як горох.Уже в чім, бач, пораховати,Що розказать – йому вже дати;Ні в чім не був страхополох.61.[104] Невтесом всі його дражнили,По-нашому ж то звавсь Охрім;Мені так люди говорили –Самому ж незнакомий він.Побачив, що Еней гнівився,До його зараз підмостився,За білу рученьку і взяв;І, вивівши Енея в сіни,Сам поклонився аж в коліни,Таку Енею річ сказав:62. «Чого ти сильно зажуривсяІ так надувся, як індик?Зовсім охляв і занудився,Мов по болотові кулик?Чим більш журитися – все гірше,Заплутаєшся в лісі більше,Покинь лиш горе і заплюй.Піди вкладися гарно спати,А послі будеш і гадати,Спочинь, та вже тогді міркуй!»63. Послухавши Еней Охріма,Укрившись, на полу ліг спать;Но лупав тілько все очима,Не міг ні крихти задрімать.На всі боки перевертався,До люльки разів три приймався,Знемігся ж, мов і задрімав.Як ось Анхіз йому приснився,Із пекла батечко явивсяІ синові таке сказав:64. «Прокинься, милеє дитятко!Пробуркайся і проходись,Се твій прийшов до тебе батько,То не сполохайсь, не жахнись.Мене боги к тобі послалиІ так сказати приказали:Щоб ти нітрохи не журивсь,Пошлють тобі щасливу долю,Щоб учинив ти божу волюІ швидче в Рим переселивсь.65. Збери всі човни, що остались,І гарно зараз їх оправ;Придерж своїх, щоб не впивались,І сю Сіцілію остав.Пливи і не журись, небоже!Уже тобі скрізь буде гоже.Та ще, послухай, щось скажу:Щоб в пекло ти зайшов до мене,Бо діло єсть мені до тебе.Я все тобі там покажу.66. І по олімпському законуУже ти пекла не минеш:Бо треба кланятись Плутону,А то і в Рим не допливеш.Якусь тобі він казань скаже,Дорогу добру в Рим покаже,Побачиш, як живу і я.А за дорогу не турбуйся,До пекла навпростець прямуйсяПішком, – не треба і коня.67. Прощай же, сизий голубочок!Бо вже стає надворі світ;Прощай, дитя, прощай, синочок!..»І в землю провалився дід.Еней спросоння як схопився,Дрижав од страху і трусився;Холодний лився з його піт;І всіх троянців поскликавши,І лагодитись приказавши,Щоб завтра поплисти як світ.68. К Ацесту зараз сам махнувши,За хліб подяковав, за сіль;І там не довго щось побувши,Вернувся до своїх відтіль.Ввесь день збирались та складались;І світу тілько що дождались,То посідали на човни.Еней же їхав щось несміло,Бо море дуже надоїло,Як чумакам дощ восени.69.[105] Венера тілько що уздріла,Що вже троянці на човнах,К Нептуну на поклон побігла,Щоб не втопив їх у волнах.Поїхала в своїм ридвані,Мов сотника якого пані,Баскими конями, як звір.Із кінними проводниками,З трьома назаді козаками,А коні правив машталір.70.[106] Була на йому біла свитаІз шаповальського сукна,Тясомкою кругом обшита,Сім кіп стоялася вона.Набакир шапочка стриміла,Далеко дуже червоніла,В руках же довгий був батіг;Їм грімко ляскав він із лиха,Скакали коні без оддиха;Ридван, мов вихор в полі, біг.71.[107] Приїхала, загримотіла,Кобиляча мов голова;К Нептуну в хату і влетілаТак, як із вирію сова;І не сказавши ні півслова,Нехай, каже, твоя здороваБува, Нептуне, голова!Як навіжена, прискакала,Нептуна в губи цілувала,Говорячи такі слова:72.[108]«Коли, Нептун, мені ти дядько,А я племінниця тобі,Та ти ж мені хрещений батько,Спасибі зароби собі.Моєму поможи Енею,Щоб він з ватагою своєюЩасливо їздив по воді;Уже і так пополякали,Насилу баби одшептали,Попався в зуби був біді».73. Нептун, моргнувши, засміявся;Венеру сісти попросивІ після неї облизався,Сивухи чарочку налив;І так її почастовавши,Чого просила, обіщавши,І зараз з нею попрощавсь.Повіяв вітр з руки Енею,Простивсь сердешненький з землею,Як стрілочка, по морю мчавсь.74. Поромщик їх щонайглавнійшийЗ Енеєм їздив всякий раз,Йому слуга був найвірнійший –По-нашому він звавсь Тарас.Сей, сидя на кормі, хитався,По саме нільзя нахлиставсяГорілочки, коли прощавсь.Еней велів його прийняти,Щоб не пустивсь на дно нирятиІ в луччім місці би проспавсь.75.[109] Но видно, що пану ТарасуНаписано так на роду,Щоб тілько до сього він часуТерпів на світі сім біду.Бо, розхитавшись, бризнув в воду,Нирнув – і, не спитавши броду,Наввиринки пішла душа.Еней хотів, щоб окошиласьБіда і більш не продовжилась,Щоб не пропали всі з коша.