Енеїда

Частина третя

1.[110] Еней-сподар, посумовавши,Насилу трохи вгамовавсь;Поплакавши і поридавши,Сивушкою почастовавсь;Но все-таки його мутилоІ коло серденька крутило,Небіжчик часто щось вздихав;Він моря так уже боявся,Що на богів не покладавсяІ батькові не довіряв.2. А вітри ззаду все трубилиВ потилицю його човнам,Що мчалися зо всеї силиПо чорним пінявим водам.Гребці і весла положили,Та сидя люлечки курилиІ кургикали пісеньок:Козацьких, гарних, запорозьких,А які знали, то московськихВигадовали бриденьок.3.[111] Про Сагайдачного співали,Либонь, співали і про Січ,Як в пікінери набирали,Як мандровав козак всю ніч;Полтавську славили Шведчину,І неня як свою дитинуЗ двора провадила в поход;Як під Бендер’ю воювали,Без галушок як помирали,Колись як був голодний год.4.[112] Не так-то діється все хутко,Як швидко кажуть нам казок;Еней наш плив хоть дуже прудко,Та вже ж він плавав не деньок;Довгенько по морю щось шлялисьІ сами о світі не знались,Не знав троянець ні один,Куди, про що і як швендюють,Куди се так вони мандрують,Куди їх мчить Анхізів син.5.[113] От так поплававши немалоІ поблудивши по морям,Як ось і землю видно стало,Побачили кінець бідам!До берега якраз пристали,На землю з човнів повставалиІ стали тута оддихать.Ся Кумською земелька звалась,Вона троянцям сподобалась,Далось і їй троянців знать.6. Розгардіяш настав троянцям,Оп’ять забули горювать;Буває щастя скрізь поганцям,А добрий мусить пропадать.І тут вони не шановались,А зараз всі і потаскались,Чого хотілося шукать:Якому – меду та горілки,Якому – молодиці, дівки,Оскому щоб з зубів зігнать.7.[114] Були бурлаки сі моторні,Тут познакомились той час,З диявола швидкі, проворні,Підпустять москаля якраз.Зо всіми миттю побратались,Посватались і покумались,Мов зроду тутечка жили;Хто мав к чому яку кебету,Такого той шукав бенкету,Всі веремію підняли.8.[115] Де досвітки, де вечорниці,Або весілля де було,Дівчата де і молодиці,Кому родини надало,То тут троянці і вродились;І лиш гляди, то й заходилисьКоло жінок там ворожить,І, чоловіків підпоївши,Жінок, куди хто знав, повівши,Давай по чарці з ними пить.9.[116] Які ж були до карт охочі,То не сиділи дурно тут;Гуляли часто до півночіВ ніска, в пари, у лави, в жгут,У памфиля, в візка і в кепа,Кому ж із них була дотепа,То в гроші грали в сім листів,Тут всі по волі забавлялись,Пили, іграли, женихались.Ніхто без діла не сидів.10. Еней один не веселився,Йому немиле все було;Йому Плутон та батько снився,І пекло в голову ввійшло.Оставивши своїх гуляти,Пішов скрізь по полям шукати,Щоб хто дорогу показав:Куди до пекла мандровати,Щоб розізнати, розпитати,Бо в пекло стежки він не знав.11.[117]Ішов, ішов, аж з русих кудрівВ три ряди капав піт на ніс,Як ось забачив щось і уздрів,Густий пройшовши дуже ліс.На ніжці курячій стоялаТо хатка дуже обветшала,І вся вертілася кругом;Він, до тії прийшовши хати,Хазяїна став викликати,Прищурившися під вікном.12.[118] Еней стояв і дожидався,Щоб вийшов з хати хто-небудь,У двері стукав, добувався,Хотів був хатку з ніжки спхнуть.Як вийшла бабище старая,Крива, горбатая, сухая,Запліснявіла, вся в шрамах;Сіда, ряба, беззуба, коса,Розхристана, простоволоса,І, як в намисті, вся в жовнах.13. Еней, таку уздрівши цяцю,Не знав із ляку де стояв;І думав, що свою всю працюНавіки тута потеряв.Як ось до його підступилаЯга ся і заговорила,Роззявивши свої уста:«Гай, гай же, слихом послихати,Анхізенка у віч видати,А як забрів ти в сі міста?14. Давно тебе я дожидаюІ думала, що вже пропав;Я все дивлюсь та визираю,Аж ось коли ти причвалав.Мені вже розказали з неба,Чого тобі пильненько треба, –Отець твій був у мене тут».Еней сьому подивовавсяІ баби сучої спитався:Як відьму злую сю зовуть.15.[119]«Я Кумськая зовусь Сівілла,Ясного Феба попадя,При його храмі посіділа,Давно живу на світі я!При Шведчині я дівовала,А татарва як набігала,То вже я замужем була;І першу сарану зазнаю;Коли ж був трус, як ізгадаю,То вся здригнусь, мовби мала.16.[120] На світі всячину я знаю,Хоть нікуди і не ходжу,І людям в нужді помагаю,І їм на звіздах ворожу:Кому чи трясцю одігнати,Од заушниць чи пошептати,Або і волос ізігнать;Шепчу – уроки проганяю,Переполохи виливаю,Гадюк умію замовлять.17.[121] Тепер ходімо лиш в каплицю,Там Фебові ти поклонисьІ обіщай йому телицю,А послі гарно помолись.Не пожалій лиш золотогоДля Феба світлого, ясного,Та і мені що перекинь;То ми тобі таки щось скажем,А може, в пекло шлях покажем,Іди, утрись і більш не слинь».18.[122] Прийшли в каплицю перед Феба,Еней поклони бити став,Щоб із блакитного Феб небаЙому всю ласку показав.Сівіллу тут замордовало,І очі на лоб позганяло,І дибом волос став сідий;Клубком із рота піна билась;Сама ж вся корчилась, кривилась,Мов дух вселився в неї злий.19. Тряслась, кректала, побивалась,Як бубен, синя стала вся;Упавши на землю, качалась,У барлозі мов порося.І чим Еней молився більше,То все було Сівіллі гірше;А послі, як перемоливсь,З Сівілли тілько піт котився;Еней же на неї дивився,Дрижав од страху і трусивсь.20. Сівілла трохи очуняла,Отерла піну на губах;І до Енея проворчалаПриказ од Феба в сих словах:«Така богів олімпських рада,Що ти і вся твоя громадаНе будете по смерть в Риму;Но що тебе там будуть знати,Твоє імення вихваляти;Но ти не радуйся сьому.21. Іще ти вип’єш добру повну,По всіх усюдах будеш ти;І долю гірку, невгомоннуГотовсь свою не раз клясти.Юнона ще не вдовольнилась,Її злоба щоб окошиласьХотя б на правнуках твоїх;Но послі будеш жить по-панськи,І люди всі твої троянськіЗабудуть всіх сих бід своїх».22. Еней похнюпивсь, дослухався,Сівілла що йому верзла,Стояв, за голову узявся,Не по йому ся річ була.«Трохи мене ти не морочиш,Не розчовпу, що ти пророчиш, –Еней Сівіллі говорив: –Диявол знає, хто з вас бреше,Трохи б мені було не легше,Якби я Феба не просив.23. Та вже що буде, те і буде,А буде те, що бог нам дасть;Не ангели – такії ж люди,Колись нам треба всім пропасть.До мене будь лиш ти ласкава,Услужлива і нелукава,Мене до батька поведи;Я проходився б ради скукиПобачити пекельні муки,Ану, на звізди погляди.24.[123] Не перший я, та й не послідній,Іду до пекла на поклон:Орфей який уже негідний,Та що ж йому зробив Плутон;А Геркулес як увалився,То так у пеклі розходився,Що всіх чортяк порозганяв.Ану! Черкнім – а для охотиТобі я дам на дві охвоти…Та ну ж! скажи, щоб я вже знав».25.[124]«Огнем, як бачу, ти іграєш, –Йому дала яга одвіт: –Ти пекла, бачу, ще не знаєш,Не мил тобі уже десь світ.Не люблять в пеклі жартовати,Повік тобі дадуться знати,От тілько ніс туди посунь;Тобі там буде не до чмиги,Як піднесуть із оцтом фиги,То зараз вхопить тебе лунь.26.[125] Коли ж сю маєш ти охотуУ батька в пеклі побувать,Мені дай зараз за роботу,То я приймуся мусовать,Як нам до пекла довалитисьІ там на мертвих подивитись;Ти знаєш – дурень не бере:У нас хоть трохи хто тямущий,Уміє жить по правді сущій,То той, хоть з батька, то здере.27.[126] Поким же що, то ти послухайТого, що я тобі скажу,І голови собі не чухай…Я в пекло стежку покажу:В лісу великому, густому,Непроходимому, пустомуЯкеєсь дерево росте;На нім кислиці не простіїРостуть – як жар, всі золотії,І деревце те не товсте.28.[127]Із дерева сього зломитиТи мусиш гілку хоть одну;Без неї бо ні підступитиНе можна перед сатану;Без гілки і назад не будешІ душу з тілом ти погубиш,Плутон тебе закабалить.Іди ж, та пильно приглядайся,На всі чотири озирайся,Де деревце те заблищить.29. Зломивши ж, зараз убирайся,Якмога швидше утікай;Не становись, не оглядайсяІ уха чим позатикай;Хоть будуть голоса кричати,Щоб ти оглянувся, прохати,Гляди, не озирайсь, біжи.Вони, щоб тілько погубити,То будуть все тебе манити;От тут себе ти покажи».30. Яга тут чортзна-де дівалась,Еней остався тілько сам,Йому все яблуня здавалась,Покою не було очам;Шукать її Еней попхався,Втомивсь, засапавсь, спотикався,Поки прийшов під темний ліс;Коловсь сердешний об тернину,Пошарпався весь об шипшину,Було таке, що рачки ліз.31. Сей ліс густий був несказанно,І сумно все в йому було;Щось вило там безперестанноІ страшним голосом ревло;Еней, молитву прочитавшиІ шапку цупко підв’язавши,В лісную гущу і пішов,Ішов і утомивсь чимало,І надворі тогді смеркало,А яблуні ще не знайшов.32. Уже він начинав боятись,На всі чотири озиравсь;Трусивсь, та нікуди діватись,Далеко тяжко в ліс забравсь;А гірше ще його злякало,Як щось у очах засіяло,От тут-то берега пустивсь;

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Примечания

1

Еней – один з героїв античного міфу про Трою. Син Анхіза, царя міста Дардана в Малій Азії, і богині Венери. Після зруйнування греками Трої поплив, виконуючи волю богів, до Італії і після ряду пригод, що склали зміст «Енеїди» римського поета Публія Вергілія Марона, поклав початок Римській державі. // Троя (або Іліон) – стародавнє місто-держава в Малій Азії, в районі протоки Дарданелли. У кінці XIX ст. німецький археолог Генріх Шліман шляхом розкопок встановив місце, де стояла Троя. Оспіваний в «Іліаді» Гомера похід греків на Трою, здобуття і зруйнування ними міста відбулися у XII ст. до н. е. // Осмалених, як гиря, ланців – троянці вискочили з палаючого рідного міста, тому – осмалені. Гиря, гирявий – коротко острижений, взагалі: негарний, непоказний. // Ланець – гультяй, розбишака. Лайливе слово, неодноразово зустрічається в творах Івана Котляревського. Походить від ландміліція (нім. Diе Lапdmilitiа) – › ландець – ›– ланець. Ландміліцією були названі сформовані за указом Петра І від 2 лютого 1713 р. війська з розміщених на території України полків регулярної російської армії і спеціально навербованих солдатів для несення охоронної та сторожової служби (див.: Полное собрание законов Российской империи с 1649 г. – Спб., 1830. – Т. 5. – С. 13). Пізніше кількість ландміліцейських полків була збільшена. В 1722 р. до ландміліції була зарахована деяка частина українського козацтва. В наступні роки ландміліція не раз переформовувалась, в 1736 р. за поданням генерал-фельдмаршала Мініха була названа Українським міліцейським корпусом і мала в своєму складі двадцять кінних полків. У 1762 р. імператор Петро III наказав іменувати цей корпус просто Українським, і з того часу назва «ландміліція» офіційно перестала вживатися. В 1770 р. Український корпус був злитий з регулярною російською армією. Особливий податок, який платило населення України на утримання ландміліції, був скасований тільки на початку XIX ст.

2

Юнона – в римській (Гера – в грецькій) міфології – дружина Юпітера (Зевса), покровителька жінок, покровителька шлюбів. Під час Троянської війни була на боці греків і переслідувала троянців, залишилася їхнім ворогом і після падіння Трої.

3

Венера – в римській (Афродіта – в грецькій) міфології богиня краси і кохання, дочка Зевса. Одна з легенд про Венеру – її любовне захоплення троянцем Анхізом, до якого богиня з'явилась на гору їда у вигляді пастушки і народила від нього сина Енея. Під час війни з греками допомагала троянцям. // Парис – один з синів троянського царя Пріама, дядько Енея з боку батька, призвідець пагубної для його батьківщини війни з греками. За античною міфологією, до Париса з'явилися три богині – Гера, Афіна, Афродіта (відповідно у римлян – Юнона, Мінерва і Венера) – й попросили бути суддею у суперечці за яблуко, яке мусило дістатися найвродливішій з них. Гера обіцяла віддати йому у володіння велике царство – Азію, Афіна обіцяла славу полководця, Афродіта – найпрекраснішу жінку на землі. Парис віддав яблуко Афродіті. При її сприянні викрав у одного з грецьких царів Менелая дружину – прекрасну Єлену, що й послужило приводом для Троянської війни. // Путивочка – сорт невеликих круглих яблук.

4

Геба – дочка Юнони і Зевса, під час бенкетів підносила олімпійцям напитки богів – нектар і амброзію. // Ґринджолята – зменшене від ґринджоли – низькі й широкі сани з боками, що розширяються від передка. Також – маленькі дитячі санчата. Розкована гра неоднозначністю слова, часте вживання слів, серйозний зміст яких містить в собі гумористичний заряд – суттєва прикмета стилю «Енеїди». Богиня на дитячих саночках! // Павичка – коняка павиної масті, також – зменшене від пава. У римлян пава – птах Юнони. Добрий знавець народного побуту, художник Василь Онисимович Корнієнко в ілюстрації до «Енеїди» Котляревського (1909) витлумачив павичку буквально: запряжена в шлею пава, як лебідь у відомій байці, летить у небесах поверх хмар, за нею на ґринджолах – Юнона. В лібретто до опери «Енеїда» Миколи Карповича Садовського сцена відвідин Юноною бога вітрів Еола відкривається словами: «З верховини Олімпу спускаються саночки, запряжені павичкою. В саночках сидить Юнона, убрана в старосвітське убрання…» І далі: «Юнона сідає знову на свої саночки і злітає на Олімп» (Лисенко М. Зібр. творів: У 20 т. – К., 1955. – Т. 7. – С. 44). Для оперної умовності птах в упряжці пасує. Одначе чому Юнона виїздить саме на санях, а не на якомусь колісному екіпажі, як у перших двох виданнях поеми? Справа у тому, що в XVII-XVIII ст. і навіть пізніше сани широко застосовувалися не тільки зимою, а й у літню пору, надто в болотистих і лісистих місцевостях. До того ж, що в даному разі головне, їзда на санях вважалася більш почесною, ніж на колесах, тому знатні особи, насамперед духовного сану, при парадних виїздах, безвідносно до пори року, віддавали перевагу саням (адже богиня Юнона їде до бога Еола). // Кибалка – старовинний жіночий головний убір у вигляді високої пов'язки на голові, з двома довгими кінцями, які спадали на спину. Носили тільки заміжні жінки. // Мичка – пучок приготовленого для пряжі волокна конопель або льону. Один кінець насадженої на гребінь мички звисав, мов коса, вниз, і з нього пряля сукала нитку. Тут: пасмо волосся, що вибивалося в молодиці з-під кибалки, або взагалі коса. З'являтися на людях з відкритою косою, чи навіть пасмом волосся, що виглядає з-під головного убора, заміжній жінці не годилося. // Взяла спідницю і шнурівку – тобто спідницю і керсет, старосвітський жіночий убір. Керсет не мав рукавів, його одягали поверх вишиваної сорочки, стягували спереду при фігурі шнурівкою. Одягали тільки разом з спідницею. І спідницю, і керсет шили по можливості з кращих, яскравих тканин, прикрашених усами (див. коментар: І, 14), та ін. // Еол – бог вітрів, жив на плавучому острові Еолії.

5

Поставила тарілку з хлібом – коли молодиця йде в гості, то, за звичаєм, вона дарує хазяїнові хлібину, притому спечену у власній печі.

6

Суціга – собачий син, розбишака, пройдисвіт.

7

Дей же його кату! – вигук, що означає подив з досадою. За значенням близький до: «Ти глянь! Така досада!» // Імена вітрів з античної міфології: Борей – холодний північний або північно-східний вітер. Нот – теплий південний вітер, тиховій. Зефір – західний весняний вітер, який приносив дощі. Евр – східний або південно-східний вітер, який приносив засуху.

8

Трістя – трясовина, грузьке болото. Іван Франко до записаної у рідних Нагуєвичах примовки «Іди в трістьи та в болото!» додав пояснення: «Трістє тут у значенні тростина, що росте на болоті» (Франко. Приповідки. – Т. 3. – С. 225). // Чвирк – залишок після вторинної перегонки горілки.

9

Півкопи – двадцять п'ять копійок. Еней пообіцяв дати Нептуну хабара – півкопи. Для бога Нептуна (в «Енеїді» боги – переодягнене вище панство, знать) та й для пана Енея півкопи – мала сума. Цим самим підкреслювалася скаредність і жадоба Нептуна до грошей. В другій частині поеми, влаштовуючи поминки по батькові Анхізові, Еней кидає півкопи в дарунок простолюдинові («З кишені вийнявши півкіпки, Шпурнув в народ дрібних, як ріпки»). Отже, і згадана сума хабара богові моря розрахована на комічний ефект. А яка була реальна ціна грошей на Україні в другій половині XVIII ст.? Певне уявлення дають, приміром, збережені в архівах описи та оцінка в грошах майна козаків і селян Менської та Борзненської сотень Чернігівського полку, знищеного пожежами у 1766 р. Описів чимало, ціни на ту саму річ, будівлю, тварину вказані багато раз, причому в різних селах. Вони такі: хата рублена з сінями і прикомірком – від 10 до 25 крб., комора рублена – 3 крб., віз під коней – 40-50 коп., плуг – 12 коп., відгодована свиня – 1 крб. 50 коп., вівця – 50 коп., гуска – 10 коп., курка – 2 коп., кожух звичайний – 1 крб. 20 коп., смушева шапка – 30 коп., чоботи – 20-30 коп. (Див.: Сумцов Н. Ф. К истории цен в Малороссии /К. с. – 1887. – Т. 7. – Кн. 2. – С. 696-697). Звичайно, вказані ціни порівнювати з сучасними не можна. Інша доба, інша економічна система, інші виміри.

10

Дряпічка, дряпіжник – той, хто оббирає кого-небудь, здирник. Походить, певне, від слова драпач – шаповал, який очищає виготовлену шкіру від шерсті дротяною щіткою.

11

До ляса – польський ідіоматичний вислів, що означає втечу. // Світелка – невелика світлиця, парадна кімната в хаті, будинку.

12

Шальовки, шалівки – тонкі, неширокі дошки, якими оббивають (шалюють) стіни, стелю, дах. Означення соснові – один із зразків точної передачі Котляревським життєвої правди. Шальовки кращі – соснові. Просякнуті живицею, вони порівняно стійкі проти гниття. // Лемішка – див. коментар: І, 27.

13

Дудка – див. коментар: І, 28. // Очіпок – головний убір заміжньої жінки у формі шапочки, інколи з подовжнім розрізом ззаду, який зашнуровують, стягуючи сховане під ним волосся. Венера, так само як і Юнона, одягла святковий убір української молодиці, але вже інший, вишуканіший, яскравіший, як подобає богині краси й кохання, та ще й молодшій за віком від Юнони. Замість аскетичної кибалки, що лишає відкритим тільки лице, у неї грезетовий, тобто парчевий, очіпок. // Кунтуш з усами люстровий (люстрин – дорога шовкова тканина з глянцем; уси – нашивками із золотої і срібної тасьми). Кунтуш – верхній жіночий одяг. Мав одкидні й розрізні рукава, так звані вильоти. Жінки могли носити кунтуш і зовсім без рукавів. Він мав вилоги на грудях, у талії щільно стягувався гапликом без пояса. // Ходить на ралець – по нарочитим (помітнішим) праздникам ходить на поклон с подарками (К.). Венера хоча і йде до Зевса «на ралець», проте не бере з собою хліба і не веде мови про подарунки, як це робила Юнона під час відвідання Еола (І, 4). Ритуали під час відвідання рідного батька – не обов'язкові, а давати хабара – суперечить життєвій правді. Натомість вона бере батька слізьми.

14

Зевес – у грецькій міфології (у римській – Юпітер) бог грому і блискавки, найстарший між небожителями. В «Енеїді» Котляревського інколи фігурує під іменем Йовиш, на польський лад. // Сивуха – звичайна, невисокого гатунку горілка, недостатньо очищена. // Восьмуха – восьма частина кварти (близько 125 грамів). // Кварта – кухоль, десята частина відра (К.). У добу феодалізму на Україні, навіть у кінці XVIII ст., після ряду заходів уряду Російської імперії по уніфікації мір і ваги, спостерігається їх велика різноманітність. Іноді просто неможливо перевести давню міру на сучасну систему мір. «…Не тільки кожне місто і містечко, але навіть багато продавців мали свої особливі міри. Так… для міряння рідини служили: відро, відерце, кварта, яких містилося в казенному державному відрі 24. Зустрічається також міряння куфами, барилами, носатками, але ці останні були власне не мірами, а посудиною тільки приблизної величини, так, наприклад, куфа містила 18-40 відер» (Попытка к уравнению мер и веса в Малороссии XVIII в. /К. с. – 1889. – № 7. – С. 231). // Ійон – бач. // У свинки грати – Микола Гоголь так описує цю гру: «На утрамбованій і твердій землі стають у коло; кожний перед собою має ямку, в яку тикає кінцем палиці. Посередині кола трохи більша ямка, в яку той, що перебуває за колом, гонить теж палицею м'яч. Ті, хто стоять колом, намагаються не пустити м'яча в ямку посередині. Але, відбиваючи його палицею, кожний повинен зараз же ткнути її на своє місце, бо той, хто пасе свиню (гонить м'яч), заволодіє місцем, ставлячи у вільну ямку свою палицю, а хто ґавив, – буде замість нього гонити м'яч» (Гоголь Н. В. Полн. собр. соч. – М., 1952. – Т. 9. – С. 512).

15

Згідно з «Енеїдою» Вергілія, Енеєві було призначено стати засновником міста Рима і могутньої Римської держави, основоположником великої династії правителів. // Як вернеться пан хан до Криму – тобто, ніколи того не буде. Кримське ханство було ліквідоване і приєднане до Російської імперії 8 квітня 1783 р. // Нар.: Як хан долізе до Криму (Номис. – С. 109).

16

Я в правді так твердий, як дуб – порівняння бере початок у язичеській міфології. У стародавніх греків дуб – дерево Зевса, у римлян – Юпітера. Відповідно в язичників-слов'ян дуб пов'язаний з культом бога грози і блискавки – Перуна.

17

Дідона – за античними легендами, фінікійська царівна, яка заснувала місто-державу Карфаген на африканському узбережжі Середземного моря. // Мосць – величність. // Іди, небого – тут у значенні: сердешна, бідолаха. // Понеділкувати – поширений у давні часи звичай постити в понеділок. // У цей день не виконували важкі роботи й такі, що вимагали тривалого часу, наприклад прядіння. Понеділкували тільки одружені жінки. Але вже на початку XX ст. відомий український етнограф Микола Сумцов констатував відмирання цього звичаю: «…Додержання посту в понеділок… нині місцями практикується старими жінками з приурочуванням давнього звичаю до святого понеділка» (Сумцов Н. Бытовая старина в «Энеиде» Й. П. Котляревского: Сб. Харьк. историко-филолог. о-ва. – Харьков, 1905. – Т. 16. – С. 155).

18

«Голе троянство» геть вибилося із харчових запасів. Вперше і востаннє за весь час їхнього мандрування Котляревський не називає наїдків, а говорить просто «чогось попоїли».

19

У цій строфі подається характеристика Дідони. Ні тут, ні далі Котляревський прямо не зображає і не називає її царицею. Перед нами – українська молодиця, вдова заможного пана середньої руки. Спосіб характеристики Дідони, як і інших персонажів «Енеїди», – це перелік рис, якостей, у даному разі тільки позитивних, які складають той характер. Перша оцінка дещо побіжна: «розумна і моторна». Потім, звернувши нашу увагу на Дідону, оповідач розгортає ширшу характеристику. Йде ряд означень: «трудяща», за ним – паралельне означення-синонім у вищому ступені: «дуже працьовита». Далі – ще позитивні риси: «весела», «гарна». Як бачимо, змальовано народний ідеал молодиці. Найважливіша прикмета того ідеалу – працьовитість. З шести означень ідеалу жінки працьовитості відведено два, одне з них у вищому ступені (єдиний у строфі прикметник вищого ступеня). Звернімо увагу: на останньому місці – «гарна». У щойно змальованих образах Венери і Юнони майже все зосереджено на зовнішності, уборах, а тут бачимо зовсім інше. Убори Дідони будуть не менш уважно й любовно виписані далі, тут же йдеться виключно про моральні якості, вдачу, життєві обставини. Дуже багато буде важити для Дідони прибуття троянців, надто великі надії пов'язує цариця та її близькі з появою Енея. Перед потенціальним женихом насамперед викладається найважливіше з народного погляду – якості молодої вдови як людини і хазяйки. Далі в усій поемі таку пильну увагу до моральних рис, особистої вдачі зустрінемо тільки один раз – при змалюванні майбутньої дружини Енея Лависі, народного ідеалу дівчини на виданні. А тепер звернімо увагу на означення «сановита», яке стоїть після «веселої», «гарної», замикаючи перелік достоїнств Дідони. Справа в тому, що воно не зовсім прикладається до українського народного ідеалу жінки, взяте з іншого смислового ряду. В «Словнику української мови» зафіксовано два значення слова сановитий: 1) який має високий сан, чин; 2) показний, величний з вигляду. Тільки тут, в одному з семи означень-похвал Дідона наближається до цариці. Воно було б на місці у ряду: «мудра» («розумна» має більш практичний, житейський відтінок), «могутня», «милостива» і т. ін. Чому ж слово «сановита» опинилося в чужому для нього лексичному оточенні? Справа в тому, що перед нами – травестія. Взяте з іншого (царського, великопанського) шару лексики, поняття в невластивому йому оточенні створює певний комічний ефект. Воно заховалося в самому кінці останнього рядка характеристики і ненав'язливе, ледве помітно виглядає звідти, мов краєчок царської мантії з-під плахти молодиці. На ідеал української жінки падає травестійно-гумористичний відсвіт, весь він немов пройнятий любовно-іронічним усміхом автора. Наступне слово «бідняжка» ніби маскує, а насправді підсилює гумористичний мотив – сановита бідняжка!