Полная версия
Куми та кумки. Анекдоти давні і сучасні
Український народний гумор
Куми та кумки. Анекдоти давні і сучасні
Кумівство
Один із видів духовної спорідненості, звичай обрання народженій дитині «других батьків» – її опікунів та покровителів. Корені кумівства сягають часів первіснообщинного ладу, коли роль батька не була ще вирішальною і рідний брат матері брав на себе обов’язки захисту і виховання дитини своєї сестри.
Пізніше християнська церква використала цей звичай і виробила обряд хрещення дитини, тобто прилучення її до віри за допомогою кумів, або хрещених батьків. Хрещення відбувалося в церкві, інколи (в разі хвороби дитини) у батьківській хаті. Рідні та обрані батьки називали одне одного кумом, кумою, а по відношенню до дитини (хресника) вживалися церковні терміни – хрещений батько, хрещена мати.
На Україні ХІХ – початку ХХ ст. побутували дві форми кумівства – індивідуальна і колективна. Перша, типова для більшої частини України, передбачала одну пару кумів; для другої (побутувала переважно на Правобережжі, особливо на Поділлі, у Карпатах) було характерно до трьох, п’яти і більше пар. Серед кумів існувала певна ієрархічність – головними вважались перші (старші) куми, а інші – молодшими. Осіб, які брали участь в обряді та обіді на честь хресника, називали прикумами, підкумами. У куми запрошували різних людей – від близьких родичів до осіб побічної кревності, а також сусідів чи приятелів. Залежно від порядку обрання кумів серед них виділялися кликані, одкупні та стрічені. Кликані (прохані) куми обиралися звичайним порядком: батько новонародженого приходив до заздалегідь намічених людей і, віддаючи їм хліб-сіль, просив бути кумом чи кумою. Відмовлятися в народі не було прийнято. Одкупних кумів брали на заміну кликаних у тому випадку, коли дитина тяжко й довго хворіє, аби запобігти таким чином її смерті. Заміна відбувалася за певним обрядом: новому кумові, в обмін на отримувані від нього гроші, через поріг або вікно подавали хворе дитя. Його тут же вбирали у принесену кумом нову білизну. Стрічені куми (стрітенні, здибані, куми з дороги) – це перші зустрічні люди, яких запрошували у куми. Як правило, так робили в тих родинах, де часто вмирали діти. Стрічені куми вважалися ріднішими за кликаних, одкупних же у народі шанували найбільше.
Народна свідомість менш за все пов’язувала кумівство з церковними догмами. Воно сприймалося як певний прояв колективної сімейної спільності, взаємодопомоги. Між рідними й обраними батьками встановлювалися особливо дружні стосунки. Куми, як правило, вступали в супряжні спілки, приходили на толоки, запрошувалися у свідки (могоричники) при укладанні різних угод. За головування кума чи куми над хрещениками здійснювали обряди вікового (пострижини) та соціального (прилучення до сім’ї, громади, одруження тощо) характеру. Коли в сім’ї не було когось із рідних батьків, хрещені батьки сприяли трудовому вихованню дітей, брали на себе не тільки моральні, а й матеріальні обов’язки. А згодом і хресники повинні були виявляти всілякі знаки поваги та вдячності хрещеним батькам (відвідувати їх на свята, надавати необхідну допомогу тощо).
Українська минувшина: ілюстрований етнографічний довідник. – К.: Либідь, 1993.Для охрещення дитини треба двох кумів і їх запрошує батько дитини, прийшовши з хлібом. Відмовитися від кумівства не вільно. Якщо діти в батьків скоро вмирають, то проти цього в куми запрошують перших стрічних з вулиці, але тільки не дітей, – такі куми, вернувшись від Хрещення, вносять дитину не через двері, а подають через вікно. Але перед тим, як несуть дитину до Хреста, на роздоріжжі кидають нечистому жертву – відкупне, промовляючи: «На тобі, чорте, плату!»
На Холмщині ще й досі існує звичай пошанування першого кумівства, – такого кума садовлять на солому на санях і везуть від його хати до батьків дитини з пошаною. При кінці обряду такий кум повинен викупитися.
Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: іст. реліг. моногр. – К.: АТ «Обереги», 1991.Анекдоти давні і сучасні
– Куме, а то вам руку на війні відірвало?
– Та ні, куме, то як до військкомату тягнули!
– Куме, не покидай свою жінку з дитям. Подивися, як вона бідна плаче.
– Куме, хіба то плач. Ти би видів, як та плакала, що я з п’ятьма дітьми лишив.
– Куме, оце тільки зараз зрозумів, що є два періоди, коли чоловік жінку не розуміє.
– Які?
– Перший: поки не одружиться, другий – після одруження.
– Куме, маєте розміняти сто доларів?
– Не маю, куме, але дякую за комплімент.
Куми наколядувалися – ледве ноги несуть.
– Куме, давай до мене навідаємося, світло горить, може хто є.
Дійшли до вікон, «домашній» кум хукає на шибку, зазирає.
– Куме, глянь ти, чи то я з жінкою забавляюся, чи мороз такий візерунок намалював…
– Кумо, скільки літрів молока дає ваша корова?
– Дванадцять.
– А скільки здаєте до молочарні?
– Дванадцять. Більше не можу, бо ж дітям хоч кілька літрів мушу залишити.
Кум прийшов до кума в гості. Випивають, за-кусюють у садочку під вишнями.
– Куме, а чому це ваш пес так пильно на мене дивиться?
– Не звертайте уваги. Він на всіх так дивиться, хто з його миски їсть…
– Кумо, а ви добре підготували свою Галю до такого важливого кроку, як одруження?
– А то! Маємо двадцять літрів горілки, три кабанці закололи, сорок курей обпатрали…
Кум заходить до кума, аж той із собакою в шахи грає.
– Куме! Ваш Бровко уміє в шахи грати!?
– Та де, куме, вміє! Програє 3:5!
Випивають два приятелі.
– Куме, випиймо, щоб мій син здав на п’ять.
Випили. Знову:
– Куме, випиймо, щоб мій син здав на п’ять.
Випили. Заходить син.
– Ну що? П’ять?
– Ні, чотири вісімдесят. Одна пляшка була надщерблена…
– Куме, що для вас зробити, щоб ви мене запам’ятали на все життя?
– Позичте мені тисячу гривень…
– Ой, куме, таке у мене відчуття, що мене хтось переслідує…
– І давно?
– Як з в’язниці втік…
Сіли куми випивати. «Домашній» кум наливає собі з однієї пляшки, а кумові з другої.
– А що це ви, куме, мені з іншої пляшки наливаєте?
– Та я, куме, з карбідом не люблю!
Кум до куми:
– Кумо, чи ще ходите до лісу, як колись?
– Хіба що, куме, по гриби.
Кума Івана призначили директором школи. Кум Петро:
– Ну, куме, і як робота?
– Робота могла би бути і нічого, якби не ті капосні діти!
– Де нині працюєш, куме?
– Пожежником.
– І як?
– Що тобі сказати… Начальник у нас приємний. Команда підібралася добра. Зарплата непогана… Але ж, куме, як, не дай Бог, пожежа – хоч з роботи розраховуйся!
Кум лежить п’яний в калюжі. Йде кума, побачила, підійшла. Кум ледь підняв голову з калюжі і до неї:
– Сама ти, кумо, свиня!
– Тю! Я ж ні слова не сказала!
– Але подумала!
Кум Петро іде, тримаючись за паркан. Кум Іван лежить під парканом.
Кум Петро:
– От п’янюга! Валяєшся, як колода!
Кум Іван:
– Чекай, куме, що ти скажеш, коли паркан скінчиться…
Добре куми випили – як завжди. Ідуть, один щось рукою мацає і рахує собі під ніс. Другий запитує:
– Куме, а що ви рахуєте?
– Штахетинки. Нарахую двісті двадцять – буде хвіртка.
– Куме! Та ви ж навкруг діжки ходите!
Кум Федір довів кума Андрія до двору та й пішов додому. Кум Андрій упав – і поповзки до дверей. Аж тут із будки вискочив Сірко та давай гавкати.
– Цить, дурню! Галю розбудиш, то й де тоді будеш ночувати?
Сидять діди на призьбі.
– Куме, пам’ятаєш, як нам в армії давали пігулки, щоб ми до дівчат не бігали?
– Пам’ятаю… То й що?
– Вже починають діяти.
– Куме, що то за дивина, жінка мені зраджує, а роги не ростуть?
– Вони, куме, і не повинні рости, то просто так кажуть, образно, вислів такий здавна…
– Слава Богу! Бо я вже налякався, що кальцію в організмі не вистачає!
Рано-раненько кум Петро на поріг до кума Василя.
– Куме, вип’ємо по сто грамів…
– Здурів, чи що? Шоста ранку!
– Ліпше зранку сто грамів, аніж цілий день нічого!
– Чому такий злий, куме?
– Два зуби вирвав!
– А казав, що один болить.
– Та у того лайдака дантиста здачі не було!
– Знаю точно, що ти одружився зі мною тільки тому, що я маю гроші!
– Ні, люба, тільки тому, що у мене не було грошей!
– Кумо, а коли ви придане своєї Наталки перевозити будете?
– Немає нам чого робити, як придане туди-сюди возити!
– Кумо, мій чоловік найкращий у світі! І це не тільки моя думка.
– А ще чия?
– Його.
– Чому, куме, задумався?
– Ото, скільки живу, не знав, що мої діти так люблять вареники! Учора жінка три десятки наліпила, так я лише двадцять встиг зачепити…
Кум, виходячи з клубу, наступив кумові на ногу.
– Вибачте, куме.
– І ви, куме, пробачте.
– З чого б то?
– Та я вам вже на спину плюнув.
Кум нагостювався у кума, зібрався додому, хитнувся у прихожій, скинув з підставки китайську вазу – на черепки.
– Куме! Що ви наробили! То тій вазі двісті років!
– Але, куме, я вже було налякався! Думав, що вона нова!
– Куме Іване, ви любите свою жінку?
– Якби ж тільки я…
Жонатий кум турбується про кума-холостяка:
– Що ти все перебираєш? Хай Ганна не така. А Василина? Он вона з подругою іде. Глянь, як тобі? – Ой ні, куме! Я стільки не вип’ю!..
– Куме, як лазня згоріла, де ти миєшся?
– В річці.
– А взимку?
– А скільки тієї зими!
Західна Україна. Кінець сорокових років ХХ ст.
– Куме Василю! Ховайте обріз, бо москалі йдуть селом і зброю відбирають!
Отут кум Василь і задумався, куди заховати.
«Заховаю в стрісі, москалі запитають:
– В тебе обріз є?
– Нема!
– А в стрісі?…
Знайдуть у стрісі! Закопаю в гною, москалі запитають:
– Є обріз?
– Нема!
– А в стрісі?
– Нема!
– А в гною?…
Знайдуть в гною! Спущу в криницю, москалі запитають:
– Є обріз?
– Нема!
– А в стрісі?
– Нема в стрісі!
– А в гною?…
– Нема в гною!
– А в криниці?…
Знайдуть в криниці!"
Ходив, ходив кум Василь з тим обрізом та й закопав у садку під грушкою. Аж тут москалі у двір і відразу:
– Є обріз?
– Ні, нема!
– А в стрісі?
– Нема!
– А в гною?
– Нема!
– А в криниці?
– Нема в криниці!
– А де?
– Під грушкою…
– Куме, ви вже вирішили задачки синові?
– Вже.
– Дайте списати.
– Від мого сина одні клопоти. Вчора знову його викликав директор школи.
– Що, куме, накоїв?
– Цього разу нічого. Питав директор, чи є у нього молодші брати і сестри.
– Та нема ж наче…
– Так син і сказав. А директор йому: «Слава Богу!»
– Учора мій синочок дістав від мене двічі!
– За що, куме?
– Перший раз, коли я йому сказав, щоб він мені показав свій щоденник…
– Ясно. А другий?
– Коли я роздивився, що це мій старий щоденник!
Англійці дали в пресі оголошення, що хочуть прокласти тунель з Англії до Франції під Ла-Маншем і шукають компанію, яка б взялася за будівництво тунелю. Через два тижні після оголошення два чоловіки з лопатами на плечах заходять до англійців.
– Це ви давали оголошення про тунель під Ла-Маншем?
– Так.
– Ми готові прокласти тунель.
– А ви звідки, яку компанію представляєте?
– З України. А компанія – ми з кумом, такою компанією і копатимемо.
– То як?
– Кум буде копати з Франції, я з Англії, посередині зустрінемось…
Англійці в сміх:
– А як не зустрінетесь?
– Вам же краще! Буде два тунелі!
– Куди це ви, кумо, корову ведете?
– До бугая.
– А що, кум не міг?
– Кумо, які гриби можна їсти?
– Можна їсти абсолютно всі гриби, але деякі з них тільки один раз.
– Куме, позичте пляшку горілки, як маєте.
– Маю, маю.
– А чи добра ваша горілка?
– Та добра. Хто брав, усі хвалили, царство їм небесне…
Після аварії літака із запису чорного ящика: «Куме, дайте порулити!..»
– Чоловік побачив, що я голю ноги його бритвою. Сказав, щоб купила нову.
– Купила?
– Ха! Нова голить ще краще!
– Куме, ви вмієте друкувати на друкарській машинці?
– Умію.
– А скількома пальцями друкуєте?
– Усіма.
– А я тільки десятьма…
– Куме, а ви вмієте грати на скрипці?
– Може і вмію. Не пробував.
Засідання уряду. Міністр до міністра:
– Куме, перестаньте, врешті-решт, брехати народу!
– Це ви, куме, перестаньте!
– Ви перші перестаньте!..
– Ой, кумо, усі чоловіки – брехуни!
– Чому це?
– Скільки їх клялося мені в коханні, а одружився зі мною тільки один.
– Жінко! – кричить Петро до дружини, яка порається на кухні. – Сьогодні неділя, подивись, яка погода чудова, а у тебе то кухня, то прибирання…
– Та знаєш, скільки роботи за тиждень назбиралося!
– Я й кажу, що відпочивати треба. Вийшла б, свіжим повітрям подихала, а заодно і машину помила б!
Пізня осінь. Чоловік, босий, у подертих штанях, заходить у гастроном, купує пляшку горілки. З черги:
– Куме, ви би собі краще черевики купили!
– Здоров’я важливіше!
Дві куми в черзі у магазині. Одна:
– Ой Боже, Боже!
– Що ви, кумо, ойкаєте?! Думаєте мій не п’є?
– Куме, у мене на базарі гроші вкрали!
– А де ж ви їх тримали?
– В бюстгальтері.
– А як той чоловік засунув руку в бюстгальтер, ви не відчули?
– Куме! Я ж думала, що він з добрими намірами!
Кум вирішив допомогти кумові, який сидів у в’язниці. Приходить на прийом до начальника.
– Тут у в’язниці сидить мій кум Петро Перекиньтеща… Він такий слабий… Може би ви йому яку легшу роботу дали…
– Та яку вже легшу! Він у нас конверти клеїть!
– То вдень. Він мені казав, що по ночах якийсь тунель риють.
– Куме, а що це у вас за синець під оком?
– Та це у мене вчора була чоловіча розмова.
– З ким?
– З дружиною.
– Учора, кумо, вилітає з мого курника ваш півень і кукурікає: «Я помилився, я помилився!». А мої кури вслід за ним квокчуть: «То нічого, то нічого!»
– Кумо! У мене диво дивне, вісімнадцять курочок – і жодного яйця!
– Хіба то диво? У мене жодної курки – і щодня вісімнадцять яєць. Ото диво!
– Куме, чому тебе не взяли в морфлот?
– Неуважний був.
– А нині де працюєш?
– В аптеці.
Кум гостює у куми. Кума:
– Куме, на скільки шматків торт порізати, на вісім чи на чотири?
– Ріжте на чотири, бо вісім не з’їм.
– Куме, щось мені спина болить.
– То нирки.
– А звідки знаєш? Ти хіба лікар?
– Ні, куме, міліціонер.
Чоловік несподівано приходить на обід додому, а жінка роздягнена в ліжку лежить.
– Ти чому це серед білого дня гола в ліжку?
– Якби ти знав, чоловіче, яка я слаба!
– Ну як ти слаба, то я вже на роботу не піду, – знімає піджак і несе в шафу.
– Ой, чоловіче, не відкривай шафу, бо там страх! – злякано шепоче жінка.
– Який страх?
Відкриває шафу – а там кум.
– Куме, ти маєш совість?! Моя жінка така слаба, а ти її ще лякаєш!
Сваряться Петро і Наталка.
– Я віддала тобі найкращі роки свого життя!
– То що, залишились найгірші?
У в’язниці два куми.
– Куме, чому до вас ніхто не приходить?
У вас що, родичів немає?
– Чому немає? Є, але вони всі тут.
– Куме! Ви маєте розум – дати оголошення в газеті, що заплатите тому, хто знайде улюблену кішку вашої тещі, аж тисячу доларів?!
– Не переживайте, куме! Я минулого вівторка ту кішку власноруч утопив!
– Але ж і роззява кум Степан!
– Чому?
– Тільки продав теличку – враз гроші вкрали!
– А ти як торгував?
– Добре торгував! Бичка вранці ще продав, а гроші вкрали аж увечері.
Їдуть куми на ярмарок кавуни продавати. В одного кавуни темні, зелені, а в другого світлі, смугасті. Кожен свої кавуни хвалить. Аж на повороті вози зчепилися, нахилилися, перекинулися, кавуни покотилися і в річку – хлюп, хлюп, хлюп!
– Дивись куме, мої кавуни таки кращі! Мій темний твого світлого обігнав і першим у річку шубовснув!
Кум жаліється кумові:
– Уявляєте, куме, суд присудив мені штраф тисячу гривень за те, що я свого сусіда назвав свинею. Минулого разу за це мені дали штраф п’ятсот гривень…
– А що ж ти хочеш, куме, свинина он як подорожчала…
– Куме, чи є правда на світі!? Я пережив дві війни, дві автомобільні аварії, одну авіаційну катастрофу, два невдалих шлюби, три описи майна за борги, банкрутство, відсидів п’ять років у в’язниці, а вчора приходить мій внук і каже: «Ти, діду, нічого в житті не розумієш».
Прийшов кум до куми, а та пироги пече:
– Сідайте, куме, попробуйте.
– Дякую, кумо, хіба попробую.
Доїв кум останнього пирога та й каже:
– Дякую, кумо, смачні пироги, а ніби й не їв.
– На здоров’я, куме, а я ніби й не пекла.
– Куме, навіщо ви сина одружуєте? Він же ще молодий, дурний.
– У тому-то й справа, куме, поки ще дурний – то й добре одружувати, а як порозумнішає – то сам захоче.
– Куме, а ти б не зміг сфотографувати мене героєм?
– Як це, куме?
– А ти поставиш на стіл пляшку горілки, а я сяду за стіл і відвернусь.
Чоловік п’яний приходить додому, а жінка:
– Знову пив?!
– З кумом у шашки грав!
– А чому від тебе горілкою тхне?!
– А по-твоєму що, від мене має шашками тхнути?
– Куме, за що ти у в’язниці п’ять років відсидів?
– Та йду я увечері додому, а в темному місці перестріли двоє, один каже: «Знімай кожух», а другий: «Знімай шапку».
– І що ти зробив?
– З першого зняв кожух, а з другого – шапку.
– Куме, ви вчора ходили в театр… Що вам там найбільше сподобалось?
– Як в гардеробі пальта видавали – я аж три взяв.
– Куме, маю таку роботу, що не знаю, що буде завтра…
– А ким ви працюєте?
– Синоптиком.
– Куме, ви вночі хропите?
– Чому вночі, я і вдень хроплю.
Іван вибиває килим, а кум запитує:
– Чому так легенько б’єш?
– Бо як сильніше – то дуже порох летить.
Куми пасуть череду.
Кум Іван:
– От якби побудувати у нас в селі консерваторію!..
Кум Петро:
– Навіщо?
– А що, тобі консерви не подобаються?
– Подобаються. Але ж тоді треба і обсерваторію поруч збудувати.
– А це навіщо?
– А раптом консерви зіпсуються?!
– Куме, купи у мене машину. Їде на воді, у бак лиш ложку бензину треба додавати.
– А яку ложку, чайну чи столову?
Два куми поїхали до Америки. Трохи заробили грошей. П’ють пиво, розмовляють.
– Що, куме, купите на долари?
– Жінці хутро. А ви, куме?
– А я пограю в казино.
– Ой, куме, програєшся!
Але той не послухав. Пішов у казино. Ставить увесь час на 22 і виграє. Добру суму підняв. З’явився власник казино, запросив на розмову, запитує:
– Як ви граєте, секрет який?
– Я трохи забобонний. Коли їхав у казино, потяг відходив о сьомій, вагон – № 7, квиток – № 7…
– Ну?
– А 7 помножити на 3 – буде 22.
Дві куми пішли на іподром і вирішили зіграти на бігах.
– Кумо, на якого коня будемо робити ставки?
– А ти який номер бюстгальтера носиш?
– Я – третій.
– А я – четвертий.
– Разом буде 7, значить ставимо на коня під номером 7.
Закінчився заїзд. Першим прийшов кінь під номером 7, куми виграли пристойну суму грошей.
Прийшли додому, пригостили чоловіків, розповіли, як робили ставку. Наступного дня чоловіки вирішили самі спробувати.
– Куме, на якого коня ставку робитимемо?
– Куме, а скільки разів ви за ніч жінку любите?
– Три. А ви, куме?
– Чотири. Значить, сім. На коня під номером сім ставимо.
На фініші першим був кінь під номером два.
– Бачиш, куме, якби ми не брехали, були б і ми виграли.
– Куме, звідки йдете?
– Та послала жінка за хлібом. Зайшов у магазин, а там ні білого, ні чорного…
– І що?
– Та взяв червоного…
Кум Петро до адвоката:
– Не знаю, як вам дякувати… Ви мене від в’язниці врятували.
– З того часу, як люди придумали гроші, це не проблема…
Кум Іван до жінки:
– Галю, не нарубала дров? Рубай, поки я живий, бо як умру, то сама рубатимеш!
– Куме, ти працюєш в зоопарку, а як от яка тварина захворіє, чим ти її лікуєш?
– Ось недавно один слон кашляти почав, то я йому у відро води налив пляшку гарячого вина.
– Ну й що, куме?
– Вичуняв. Правда два інших слони почали кашляти.
– Куме, а за що ви у в’язниці сиділи?
– На роботі вікно розбив.
– І скільки за це дали?
– П’ятнадцять років.
– А де ти працював куме, що за робота у тебе була?
– Та механіком на підводному човні…
Два куми сиділи на лавочці біля парадного.
– Куме Петре, що таке критика зверху і критика знизу?
Кум Петро вийшов на балкон і плюнув кумові на голову. Гукає:
– Оце, куме, критика зверху! А тепер ти плюй на мене!
Той плюнув і попав… собі на голову.
– А це, куме, критика знизу.
Кум Микола:
– Куме Йване, подайте мені той дріт.
Кум Іван взяв дріт у руку.
Кум Микола про себе:
– Значить, під напругою інший дріт.
– Куме, ви так повільно працюєте! Ви хоч що-небудь робите швидко?
– Я, куме, швидко засинаю.
– Дивись, куме, як цікаво буває в житті. Візьми нашого сусіда Степана. За ту саму роботу один його син отримав великі гроші, а другий – потрапив до в’язниці.
– Яким чином, куме?
– Той, що маляр, отримав 30 тисяч гривень, а той, що бухгалтер, – три роки тюрми за те ж саме будівництво.
Кума Дарина прийшла до кравця, той робить заміри.
– Бюст – метр двадцять, живіт – метр двадцять, плечі – метр двадцять… Так, де будемо робити талію?
– Куме, а хто такий економіст?
– Це той, куме, хто про гроші знає більше, ніж той, хто їх має…
– Куме, я сьогодні поставив своєму шефу ультиматум: «Або ви мені збільшуєте зарплату, або я йду з фірми».
– Ну і чим все закінчилось?
– Ми знайшли компроміс. Він не збільшує мені зарплату, а я не йду з фірми.
– Куме, а чому тебе майстер звільнив з роботи?
– Розумієш, куме, майстер – це людина, яка ходить і спостерігає за тим, як працюють інші.
– Ну, це, куме, зрозуміло. А ось чому він тебе звільнив?
– Через заздрість, куме. Більшість робітників почали думати, що майстер – це я…
– Куме, знову наша пошта все переплутала! Наш зоотехнік пише, як він досвід у сусідній області переймає, а штемпель поставили – Сочі.
Кум Петро і кум Іван сходять на Говерлу. Хочуть стати на вершину першими, дуже поспішають, всіх випередили. Кум Іван став на хиткий камінь, ледве не посунувся вниз.
– Ой, куме Петре, якби я ногу зламав, що б ви зі мною робили? Чи винесли б?
– Та що там ви, куме! Недавно я кабана на полюванні завалив. Майже два центнери! А до машини було з півкілометра. Так я його доніс. Правда, п’ять разів довелося ходити.
– Куме, вчора шеф на мене накричав, але я йому дав відсіч.
– Як?
– Я йому сказав, що працюю на півставки, отож, хай кричить на мене на півтону нижче.
– Влітку, куме, я не можу працювати через спеку, а взимку через холод.
– Але ж, куме, надворі осінь. Чому тепер не працюєш?
– Думаю про те, яка була спека і який буде холод…
– Куме, вночі як спите?
– Добре.
– А ким ви працюєте.
– Сторожем.
– Куме, куди ви з котом ідете?
Сторожувати, куме.
А чому не з собакою?
Клятий пес всю ніч гавкає, спати не дає.
– Куме, скільки я отримаю по страхуванню, якщо чоловік помре?
– Якщо ваш чоловік, кумо, помре від старості, ви отримаєте 10 тисяч, якщо загине в катастрофі – 20 тисяч. А якщо він помре ні від старості, ні від хвороби і не загине в катастрофі, а ви краще будете знати причину – можете отримати 15 років.
